• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ IV Україна у ХVI столітті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 

Лжедмитрій І. У 1604 р. у Польщі, в маєтку сандомирського воєводи Мнішека, з'явився збіглий російський чернець Григорій Отреп'єв, що назвався царевичем Дмитром. Мнішек переконав ко­роля і сейм надати повну підтримку самозванцю, умовившись з ним про те, що, посівши російський престол, Григорій візьме шлюб з донькою Мнішека Мариною. Поляки, розраховуючи в разі успіху на значні територіальні придбання за рахунок Росії, погодилися до­помогти Лжедмитрію. Було вирішено виставити на підтримку йому польську армію.

Польська армія Лжедмитрія, а також частина українського вій­ська під командуванням полковника Заруцького, що прийняв сто­рону поляків, просувалася з боку Чернігова. Біля стін Новгород-Сіверського і сталося її перше зіткнення з російськими військами. Поляки атакували з трьох сторін російський стан та увірвалися до нього, здійснивши страшне спустошення. Росіяни, не витримавши натиску, побігли, частина їх увійшла до Новгород-Сіверського, за­кривши за собою міські ворота. Поляки тут же приступили до об­логи міста. Тим часом городяни, відкривши протилежні ворота, ви­пустили з міста росіян і допомогли їм переправитися через річку. Поляки, вибивши міські ворота, увірвалися всередину міста, але, виявивши відсутність росіян, обернули весь свій гнів на жителів, знищивши велику їх частину. Потім, розграбувавши церкви, підпа­лили місто. Новгород-Сіверський, спалений поляками, довгі роки залишався у запустінні.

Польські війська, які ввійшли потім у кордони Росії, були там розбиті біля міста Кроми. Українські козаки, що супроводжували поляків, дуже неохоче підтримували їх, оскільки були озлоблені розоренням Новгород-Сіверського. Проте вони врятували у битві Лжедмитрія і привезли його до міста Батурин, де той знову зміг озброїтися. Влітку 1605 р. сталося неймовірне — Лжедмитрій І став російським царем.

Петро Сагайдачний. Одним із найвидатніших гетьманів Украї­ни був Петро Сагайдачний. Вихідець із середовища дрібної шлях­ти, Сагайдачний народився у місті Самборі в Галичині. У молоді роки пішов на Запорізьку Січ, а в 1616 р. був обраний її гетьманом.

Свій перший похід Сагайдачний здійснив проти кримських та­тар, що знову напали на українські землі й узяли сотні полонених. Він зі своїм військом вийшов на запорізьких човнах у Чорне море і напав на місто Кафу. Кафа була взята, розграбована і спалена. Зві­льнивши всіх полонених, козаки з великою здобиччю повернулися до Запорізької Січі. Цей вдалий похід сприяв зростанню авторитету Петра Сагайдачного в усій Україні.

У цей час поляки призначили гетьманом України Дем'яна Кіш­ку, який зобов'язався зберігати їм вірність. Кішка, бажаючи про­славитися військовими подвигами і зміцнити свій авторитет серед козацтва, відправився з військом до Молдавії. На підході до міста Акерман він був атакований турками і татарами, узятий ними в по­лон і страчений. Поляки тут же призначили новим гетьманом Бо­родавку. Проте незабаром новоявлений гетьман був захоплений ві­рними Сагайдачному козаками, засуджений як самозванець і розстріляний перед військом. Цього разу поляки, побачивши зрос­тання авторитету Сагайдачного і тягу до нього козаків, вважали за краще визнати його офіційно гетьманом України.

Ставши повноправним гетьманом, Петро Сагайдачний узяв за основу своєї політики примирення з Польщею на умовах дотри­мання всіх автономних прав України. Сагайдачний проявив себе блискучим дипломатом, уміло використовуючи потребу поляків у козачому війську і ресурсах України. Отримавши мирний перепо­чинок у боротьбі з Польщею, гетьман доклав багато зусиль для від­родження українського православ'я і національної культури. За до­помогою київського митрополита Петра Могили Сагайдачний відкрив перший в Україні вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську академію. За ініціативою Сагайдачного все Запорізь­ке військо вступило до Київського братства, значно підсиливши цю культурно-просвітницьку організацію. Десятки церков по всій країні, раніше захоплених уніатами, знову були повернені до пра­вослав'я. Серед цих церков був і головний київський храм — Свята Софія. Польська влада вимушена була враховувати величезний ав­торитет Сагайдачного, не проводила активних дій проти України, прагнучи використовувати її військову силу в своїх інтересах.

Коли у 1618 р. польський королевич Владислав, що претендував на російський престол, опинився у вкрай важкому положенні під Москвою, Сагайдачний на чолі 20-тисячного козацького війська, взявши Путивль, Єлець і Лівни, підійшов до Москви і врятував ко­ролевича. Між Росією та Річчю Посполитою було підписане Деу-лінське перемир'я, згідно з яким Владислав не претендував більше на російський престол, а Росія віддала Польщі міста Чернігів та Смоленськ. Тим часом в українських землях загострювалися стосу­

нки між широкими верствами українського православного насе­лення та польською владою.

Цим положенням в Україні вирішила скористатися Туреччина. Султан Осман П, прибувши до Бухареста, звелів своїй армії руши­ти на Польщу, вважаючи, що українські козаки не нададуть поля­кам належної підтримки. Польща протиставила туркам армію ко­ронного гетьмана Станіслава Жолкевського, з якою було і 6 тис. козаків під командуванням генерального осавула Потребича. Решта козачих полків охороняла територію України з боку Криму. Воро­гуючі армії зійшлися на Волині в Цецорському урочищі, де і стала­ся кривава п'ятигодинна битва. Турки виявилися цього дня щасли­вішими за поляків. У рівній боротьбі вони все-таки отримали перемогу. Можливо, в цьому була і «провина» козаків, які билися на боці Польщі з явним небажанням. Серед загиблих у цьому бою числився і сотник Черкаського полку Михайло Хмельницький, а його син, юний Богдан, був взятий турками у полон.

У 1621 р. гетьман Сагайдачний, здобувши в своє розпорядження всі українські полки, отримав наказ короля виступити разом із по­ляками проти турок. Зустріч із турецькою армією сталася за Дніст­ром на Буковині недалеко від міста Хотин. Сагайдачний, розташу­вавши свої основні сили з артилерією на двох пагорбах, майстерно замаскував їх. Легкій кавалерії дав наказ провести удавану атаку на турок. Турки, відбивши першу атаку козаків, почали їх пересліду­вання та в запалі гонитви порушили порядок своїх лав. Козаки, від­ступаючи, підвели турок до своїх головних сил, укритих на пагор­бах. Турецькі війська опинилися в пастці. На них раптово обрушився сильний артилерійський і рушничний вогонь, а потім в атаку пішли козацькі та польські полки, які й довершили розгром турецької армії. Більше 9 тис. турок полягло на полі бою, а близько 1 тис. були взяті в полон.

Після цієї битви гетьман продовжив свій похід Молдавією та Румунією. Під містом Галацем він зустрівся з головною турецькою армією, якою командував силістрійський паша Топал-Селім. Спо­чатку гетьман хотів, щоб турки першими атакували його табір, але, побачивши, що турецька армія постійно отримує поповнення по рі­чці Дунаю, змінив свій план. Атака турецького табору була органі­зована таким чином. Першою в атаку йшла кіннота, за нею — дві фаланги піхоти. Залп турецької артилерії завдав значних утрат ге­тьманській кавалерії, але не заподіяв шкоди його піхоті. Турки ще не встигли перезарядити свої гармати, коли кавалерія гетьмана рап­тово розступилася, випустивши вперед піхоту, яка й кинулася одні­єю фалангою на штурм. Друга ж фаланга піхоти обійшла турок із флангу й увірвалася до їхнього табору з боку річки. Одночасно ка­

валерія, що вже перебудувалася, напала на інший турецький фланг. Вимушені розпорошувати свої сили, і, не знаючи, де саме чекати головного удару, турки не змогли створити міцної оборони. Після довгого опору вони були переможені й побігли до міста Галац. По­бачивши рішучість гетьмана взяти Галац, турки без бою залишили місто, відпливши на судах. Сагайдачний вступив до Галацу, але ні­якого розорення його жителям не заподіяв, поставився до них, як до християн. Незабаром послідувало укладення миру з турками, і гетьман повернув свої війська на Україну, відпустивши польські полки до Польщі. Умови миру, цілком задовольнивши поляків, не зовсім відповідали інтересам козаків, оскільки забороняли останнім вихід до Чорного моря. Сагайдачний хворобливо переживав цю свою, єдину в житті, дипломатичну невдачу.

На шляху додому гетьман отримав звістку про те, що кримські татари, скориставшись відсутністю козаків, знову напали на східні райони України і захопили, як завжди, багато полонених. Гетьман, залишивши на марші піхоту, поспішив з однією кавалерією на пере­хоплення татар. На підході до річки Самари козачі роз'їзди повід­омили гетьману, що татари розбивають свій табір на березі річки для ночівлі. Сагайдачний, рухаючись форсованим маршем усю ніч, рано-вранці раптово напав на татарський стан. Сонні татари майже не чи­нили опору. Захоплені ними полонені, побачивши замішання татар, розв'язували один одного і брали в руки зброю, складену на ніч та­тарами в купи. Таким чином, значна частина татар загинула від своєї ж зброї. У цьому бою практично був винищений весь татарський за­гін. Гетьман славно та благополучно прибув до своєї резиденції.

Петро Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. в Києві та був похо­ваний із великими почестями в Братському монастирі. Ховати сла­вного гетьмана вийшли практично всі жителі давньої української столиці.

Після смерті Сагайдачного поляки знову осміліли і почали з но­вою силою насаджувати уніатство в Україні. Для населення, що не прийняло унії, вводилися додаткові податки. Православні піддава­лися постійним переслідуванням та образам. Положення широких народних мас ставало з кожним роком все важчим, наростала хвиля народного невдоволення.

Українське козацтво в 20 — 30-х pp. XVII ст. Після закінчення чергової польсько-турецької війни і смерті гетьмана Петра Сагай­дачного 40-тисячне козацьке військо стало непотрібним і навіть не­безпечним для польської влади. Було вирішено скоротити число реєстрових козаків до 3 тисяч, а решті запропонували повернутися в кріпацтво. Зрозуміло, це рішення уряду не користувалося попу­лярністю серед українського козацтва.

Новий гетьман Михайло Дорошенко спробував по-своєму вирі­шити проблеми козацтва. Спираючись в основному на запорожців, Дорошенко вперше в історії українського козацтва почав проводи­ти самостійну зовнішню політику. Турецькому султану було від­правлено лист, з якого виходило, що Туреччина уклала офіційний мир тільки з поляками, але зовсім не із запорозькими козаками. На турецькі береги почалися нескінченні раптові набіги запорожців, ефективно боротися з якими турки просто не вміли. У 1624 р. До­рошенко втрутився в династичну боротьбу в Криму, підтримавши антитурецьки налаштованого претендента на престол Шагін-Гірея. У грудні 1624 р. між Дорошенком і Шагін-Гірєєм був підписаний офіційний союзний договір — перший міжнародний договір украї­нського козацтва. Причому вся діяльність Дорошенка здійснювала­ся без узгодження з волею польського короля і навіть усупереч їй. Обурені діяльністю козаків, поляки почали готуватися до нової ве­ликої війни проти них.

У 1625 р. 8-тисячне польське військо під командуванням досві­дченого полководця коронного гетьмана Конецпольського рушило проти козаків. Назустріч полякам вийшов 6-тисячний козацький за­гін на чолі з Марком Жмайлом. Після ряду боїв козаки зазнали по­разки і відступили на Січ, але завдяки дипломатичним здібностям Дорошенка мир був встановлений, а реєстр козацтва навіть збіль­шився до 6 тис. чоловік.

Поляки сподівалися, що реєстрові козаки, лояльніше налашто­вані по відношенню до влади, зможуть контролювати дії нереєст­рового козацтва. Після загибелі Дорошенка під Бахчисараєм у 1628 р. під час чергового походу козаків до Криму, новим гетьманом став Грицько Чорний, який обіцяв королеві повну лояльність з боку козацтва. Проте пропольски налаштований гетьман не міг довго протриматися в Україні. У 1630 р. запорожці викрали Чорного, привезли його на Січ, засудили і стратили.

У 1630 р. українське козацтво разом із запорожцями обрало ге­тьманом Тараса Федоровича по прізвиську «Трясило». Зібравши свої війська під Переяславом, гетьман чекав дій поляків. Польський коронний гетьман, стягнув полки зі всієї України і частково з Польщі, повів атаку на козацький стан. Боротьба тривала декілька днів, усі польські атаки були відбиті козаками. У цей час настало велике польське свято «тіла господнього», яке поляки відзначали в своєму таборі бенкетом і стріляниною. Вночі частина козацької пі­хоти приховано наблизилася до польського табору і вдосвіта рап­тово атакувала його, підтримана всім козачим військом. Захоплені зненацька поляки були майже всі перебиті. Ця битва війшла до іс­торії під назвою «Тарасова ніч». Отримавши перемогу, козаки роз­

ділилися на загони, що попрямували в різні місця України для бо­ротьби з польськими гарнізонами. При цьому вперше разом із по­ляками переслідувалися і євреї, яких козаки вважали за зрадників.

У 1635 р. поляки побудували потужну фортецю Кодак на березі Дніпра поблизу Запорізької Січі. Вони сподівалися, що ця фортеця перешкодить запорожцям проникати углиб України. Проте, черго­вий український гетьман Іван Сулима раптово напав на ще недобу­довану фортецю, зруйнував її бастіони і повністю знищив польсь­кий гарнізон. Правда, незабаром поляки відновили будівництво фортеці Кодак і довели його до завершення.

У 1638 р. новим гетьманом був обраний Остряниця. Йому було дуже важко зібрати розрізнені козачі сили в єдине військо, оскільки поляки здійснювали безперервні рейди по всій Україні та тримали свої гарнізони в більшості її міст. Проте, рухаючись приховано й уночі, козаки поступово змогли зібратися в достатній кількості біля міста Переяслава. Першим їх прагненням було очистити від поль­ських військ придніпровські міста, тим паче, що польські гарнізони в них нападу не чекали.

Незабаром козаки виявили польський табір на річці Стариці та відразу ж атакували його. Битва носила вкрай запеклий характер, оскільки Лянцкоронський добре уявляв собі свою долю в разі пе­ремоги козаків. Проте стримувати довго люті напади козаків поля­ки були не в змозі. Усвідомивши неминучість поразки, коронний гетьман Лянцкоронський ще під час бою з нечисленним загоном кавалерії переправився на інший берег річки і кинувся тікати. Битва була повністю виграна козаками, і на полі бою залишилося близько 12 тис. польських воїнів. Втрати гетьмана Остряниці склали близь­ко 5 тис. чоловік.

Завершивши битву, козаки кинулися в погоню за польським ге­тьманом і наздогнали його загін в замку міста Полонне, чекаючим допомоги з боку Польщі. Побачивши козаків, які підійшли до зам­ку, гетьман Лянцкоронський вислав до них урочисту депутацію з хрестами і корогвами з пропозицією вічного миру і загальної амні­стії на найвигідніших для козаків умовах. Гетьман Остряниця по­годився підписати мир з поляками, і обидві сторони присягнули в тому на Євангелії. Після чого ворогуючі армії мирно розійшлися. Остряниця, розпустивши свої війська на квартири, сам попрямував до Канева, щоб відвідати там місцевий монастир.

Поляки, отримавши дані про пересування гетьмана, і про те, що він з досить нечисленною охороною знаходиться в Канівському монастирі, таємно оточили його. По-зрадницькому увірвавшись в монастир, вони захопили гетьмана зненацька. Остряниця, переко­навшись в марності опору, здався без бою. Поляки зв'язали на місці

гетьмана та його оточення, всього 37 чоловік, поклали їх на прості вози, і, розграбувавши монастир, таємно рушили до Польщі. Піді­йшовши до Варшави, поляки вишикували своїх полонених по двоє, накинули їм на шиї мотузки з петлями і провели так по місту з ба­рабанним боєм. При цьому було оголошено, що цих «схизматиків» взяли в полон у битві, виграній поляками. Потім полонених за­мкнули в підземеллі в'язниці.

Сподіваючись визволити з полону своїх чоловіків, до Варшави прибули дружини захоплених козаків із дітьми. Проте це ні до чого не призвело. Гетьмана Остряницю та високих посадовців колесува­ли. їм по черзі переламали руки і ноги, а потім витягували з них жили по колесу, поки вони не померли в страшних муках. Козаць­ких полковників пробили металевими спицями, а потім підняли на палі. Полкових осавулів прибили цвяхами до дощок, облили смо­лою і спалили на повільному вогні. Хорунжих розтерзали залізни­ми кігтями, схожими на ведмедячу лапу. Старшин четвертували по частинах. Дружини і діти нещасних, які вимушені були бути при­сутніми на страті своїх чоловіків та батьків, після перших же тор­тур підняли плач. Кати кинулися на них і рубали їх шаблями, а ді­тей, що повзали між трупів, хапали і кидали на розжарені вогнем залізні грати, де ті гинули в муках. Все це відбувалося на очах ще живих чоловіків та батьків. Україна здригнулася від таких звірств поляків.

Скориставшись сум'яттям українського населення, польські війська знову заполонили всю країну і чинили всюди грабежі та на­сильства. Українське козацтво, розпорошене по своїх квартирах, знаходилося в стані крайнього розладу. Поляки всіма заходами пе­решкоджали їх збору й об'єднанню. Восени 1638 р. козацька рада в Києві вирішила просити пробачення у польського короля. У складі козацької депутації, направленої до Варшави, перебував і сотник Богдан Хмельницький. Новий польський король Владислав IV при­хильно прийняв посланців і «пробачив» козаків. Одночасно король повелів добудувати і зміцнити додатково фортецю Кодак, тримати постійно в Запорізькій Січі два реєстрові полки і скоротити число реєстрових козаків в Україні до 6 тис. чоловік. Над козацтвом на­висла загроза повної ліквідації.

Контрольні питання і завдання

Чому магнати Речі Посполитої підтримали Г. Отреп'єва?

Хто така Марина Мнішек?

Яке значення для України мала політична авантюра Лжедми­трія I?

Які країни брали участь в Хотинській війні?

За ініціативою якого гетьмана Запорізьке військо вступило до Київського братства?

З якою метою польський королевич Владислав здійснив похід на Москву?

У чому полягає історичне значення діяльності гетьмана Петра Сагайдачного?

Опишіть основні події в Україні, пов'язані з ім'ям Михайла Дорошенка.

Яка імперія становила загрозу християнським країнам Євро­пи в XVII ст.?

Яку роль в історії України зіграла Запорізька Січ?

Що має на увазі вираз «Тарасова ніч»?

Дайте характеристику діяльності гетьмана П Павлюка.

Хто і з якою метою побудував фортецю Кодак?

Опишіть діяльність гетьмана Остряниці.

До яких заходів вдалася польська влада після придушення повстання українських козаків та селян в 1638 p.?

В чому причини масового невдоволення населення України польською владою?

Лжедмитрій І. У 1604 р. у Польщі, в маєтку сандомирського воєводи Мнішека, з'явився збіглий російський чернець Григорій Отреп'єв, що назвався царевичем Дмитром. Мнішек переконав ко­роля і сейм надати повну підтримку самозванцю, умовившись з ним про те, що, посівши російський престол, Григорій візьме шлюб з донькою Мнішека Мариною. Поляки, розраховуючи в разі успіху на значні територіальні придбання за рахунок Росії, погодилися до­помогти Лжедмитрію. Було вирішено виставити на підтримку йому польську армію.

Польська армія Лжедмитрія, а також частина українського вій­ська під командуванням полковника Заруцького, що прийняв сто­рону поляків, просувалася з боку Чернігова. Біля стін Новгород-Сіверського і сталося її перше зіткнення з російськими військами. Поляки атакували з трьох сторін російський стан та увірвалися до нього, здійснивши страшне спустошення. Росіяни, не витримавши натиску, побігли, частина їх увійшла до Новгород-Сіверського, за­кривши за собою міські ворота. Поляки тут же приступили до об­логи міста. Тим часом городяни, відкривши протилежні ворота, ви­пустили з міста росіян і допомогли їм переправитися через річку. Поляки, вибивши міські ворота, увірвалися всередину міста, але, виявивши відсутність росіян, обернули весь свій гнів на жителів, знищивши велику їх частину. Потім, розграбувавши церкви, підпа­лили місто. Новгород-Сіверський, спалений поляками, довгі роки залишався у запустінні.

Польські війська, які ввійшли потім у кордони Росії, були там розбиті біля міста Кроми. Українські козаки, що супроводжували поляків, дуже неохоче підтримували їх, оскільки були озлоблені розоренням Новгород-Сіверського. Проте вони врятували у битві Лжедмитрія і привезли його до міста Батурин, де той знову зміг озброїтися. Влітку 1605 р. сталося неймовірне — Лжедмитрій І став російським царем.

Петро Сагайдачний. Одним із найвидатніших гетьманів Украї­ни був Петро Сагайдачний. Вихідець із середовища дрібної шлях­ти, Сагайдачний народився у місті Самборі в Галичині. У молоді роки пішов на Запорізьку Січ, а в 1616 р. був обраний її гетьманом.

Свій перший похід Сагайдачний здійснив проти кримських та­тар, що знову напали на українські землі й узяли сотні полонених. Він зі своїм військом вийшов на запорізьких човнах у Чорне море і напав на місто Кафу. Кафа була взята, розграбована і спалена. Зві­льнивши всіх полонених, козаки з великою здобиччю повернулися до Запорізької Січі. Цей вдалий похід сприяв зростанню авторитету Петра Сагайдачного в усій Україні.

У цей час поляки призначили гетьманом України Дем'яна Кіш­ку, який зобов'язався зберігати їм вірність. Кішка, бажаючи про­славитися військовими подвигами і зміцнити свій авторитет серед козацтва, відправився з військом до Молдавії. На підході до міста Акерман він був атакований турками і татарами, узятий ними в по­лон і страчений. Поляки тут же призначили новим гетьманом Бо­родавку. Проте незабаром новоявлений гетьман був захоплений ві­рними Сагайдачному козаками, засуджений як самозванець і розстріляний перед військом. Цього разу поляки, побачивши зрос­тання авторитету Сагайдачного і тягу до нього козаків, вважали за краще визнати його офіційно гетьманом України.

Ставши повноправним гетьманом, Петро Сагайдачний узяв за основу своєї політики примирення з Польщею на умовах дотри­мання всіх автономних прав України. Сагайдачний проявив себе блискучим дипломатом, уміло використовуючи потребу поляків у козачому війську і ресурсах України. Отримавши мирний перепо­чинок у боротьбі з Польщею, гетьман доклав багато зусиль для від­родження українського православ'я і національної культури. За до­помогою київського митрополита Петра Могили Сагайдачний відкрив перший в Україні вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську академію. За ініціативою Сагайдачного все Запорізь­ке військо вступило до Київського братства, значно підсиливши цю культурно-просвітницьку організацію. Десятки церков по всій країні, раніше захоплених уніатами, знову були повернені до пра­вослав'я. Серед цих церков був і головний київський храм — Свята Софія. Польська влада вимушена була враховувати величезний ав­торитет Сагайдачного, не проводила активних дій проти України, прагнучи використовувати її військову силу в своїх інтересах.

Коли у 1618 р. польський королевич Владислав, що претендував на російський престол, опинився у вкрай важкому положенні під Москвою, Сагайдачний на чолі 20-тисячного козацького війська, взявши Путивль, Єлець і Лівни, підійшов до Москви і врятував ко­ролевича. Між Росією та Річчю Посполитою було підписане Деу-лінське перемир'я, згідно з яким Владислав не претендував більше на російський престол, а Росія віддала Польщі міста Чернігів та Смоленськ. Тим часом в українських землях загострювалися стосу­

нки між широкими верствами українського православного насе­лення та польською владою.

Цим положенням в Україні вирішила скористатися Туреччина. Султан Осман П, прибувши до Бухареста, звелів своїй армії руши­ти на Польщу, вважаючи, що українські козаки не нададуть поля­кам належної підтримки. Польща протиставила туркам армію ко­ронного гетьмана Станіслава Жолкевського, з якою було і 6 тис. козаків під командуванням генерального осавула Потребича. Решта козачих полків охороняла територію України з боку Криму. Воро­гуючі армії зійшлися на Волині в Цецорському урочищі, де і стала­ся кривава п'ятигодинна битва. Турки виявилися цього дня щасли­вішими за поляків. У рівній боротьбі вони все-таки отримали перемогу. Можливо, в цьому була і «провина» козаків, які билися на боці Польщі з явним небажанням. Серед загиблих у цьому бою числився і сотник Черкаського полку Михайло Хмельницький, а його син, юний Богдан, був взятий турками у полон.

У 1621 р. гетьман Сагайдачний, здобувши в своє розпорядження всі українські полки, отримав наказ короля виступити разом із по­ляками проти турок. Зустріч із турецькою армією сталася за Дніст­ром на Буковині недалеко від міста Хотин. Сагайдачний, розташу­вавши свої основні сили з артилерією на двох пагорбах, майстерно замаскував їх. Легкій кавалерії дав наказ провести удавану атаку на турок. Турки, відбивши першу атаку козаків, почали їх пересліду­вання та в запалі гонитви порушили порядок своїх лав. Козаки, від­ступаючи, підвели турок до своїх головних сил, укритих на пагор­бах. Турецькі війська опинилися в пастці. На них раптово обрушився сильний артилерійський і рушничний вогонь, а потім в атаку пішли козацькі та польські полки, які й довершили розгром турецької армії. Більше 9 тис. турок полягло на полі бою, а близько 1 тис. були взяті в полон.

Після цієї битви гетьман продовжив свій похід Молдавією та Румунією. Під містом Галацем він зустрівся з головною турецькою армією, якою командував силістрійський паша Топал-Селім. Спо­чатку гетьман хотів, щоб турки першими атакували його табір, але, побачивши, що турецька армія постійно отримує поповнення по рі­чці Дунаю, змінив свій план. Атака турецького табору була органі­зована таким чином. Першою в атаку йшла кіннота, за нею — дві фаланги піхоти. Залп турецької артилерії завдав значних утрат ге­тьманській кавалерії, але не заподіяв шкоди його піхоті. Турки ще не встигли перезарядити свої гармати, коли кавалерія гетьмана рап­тово розступилася, випустивши вперед піхоту, яка й кинулася одні­єю фалангою на штурм. Друга ж фаланга піхоти обійшла турок із флангу й увірвалася до їхнього табору з боку річки. Одночасно ка­

валерія, що вже перебудувалася, напала на інший турецький фланг. Вимушені розпорошувати свої сили, і, не знаючи, де саме чекати головного удару, турки не змогли створити міцної оборони. Після довгого опору вони були переможені й побігли до міста Галац. По­бачивши рішучість гетьмана взяти Галац, турки без бою залишили місто, відпливши на судах. Сагайдачний вступив до Галацу, але ні­якого розорення його жителям не заподіяв, поставився до них, як до християн. Незабаром послідувало укладення миру з турками, і гетьман повернув свої війська на Україну, відпустивши польські полки до Польщі. Умови миру, цілком задовольнивши поляків, не зовсім відповідали інтересам козаків, оскільки забороняли останнім вихід до Чорного моря. Сагайдачний хворобливо переживав цю свою, єдину в житті, дипломатичну невдачу.

На шляху додому гетьман отримав звістку про те, що кримські татари, скориставшись відсутністю козаків, знову напали на східні райони України і захопили, як завжди, багато полонених. Гетьман, залишивши на марші піхоту, поспішив з однією кавалерією на пере­хоплення татар. На підході до річки Самари козачі роз'їзди повід­омили гетьману, що татари розбивають свій табір на березі річки для ночівлі. Сагайдачний, рухаючись форсованим маршем усю ніч, рано-вранці раптово напав на татарський стан. Сонні татари майже не чи­нили опору. Захоплені ними полонені, побачивши замішання татар, розв'язували один одного і брали в руки зброю, складену на ніч та­тарами в купи. Таким чином, значна частина татар загинула від своєї ж зброї. У цьому бою практично був винищений весь татарський за­гін. Гетьман славно та благополучно прибув до своєї резиденції.

Петро Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. в Києві та був похо­ваний із великими почестями в Братському монастирі. Ховати сла­вного гетьмана вийшли практично всі жителі давньої української столиці.

Після смерті Сагайдачного поляки знову осміліли і почали з но­вою силою насаджувати уніатство в Україні. Для населення, що не прийняло унії, вводилися додаткові податки. Православні піддава­лися постійним переслідуванням та образам. Положення широких народних мас ставало з кожним роком все важчим, наростала хвиля народного невдоволення.

Українське козацтво в 20 — 30-х pp. XVII ст. Після закінчення чергової польсько-турецької війни і смерті гетьмана Петра Сагай­дачного 40-тисячне козацьке військо стало непотрібним і навіть не­безпечним для польської влади. Було вирішено скоротити число реєстрових козаків до 3 тисяч, а решті запропонували повернутися в кріпацтво. Зрозуміло, це рішення уряду не користувалося попу­лярністю серед українського козацтва.

Новий гетьман Михайло Дорошенко спробував по-своєму вирі­шити проблеми козацтва. Спираючись в основному на запорожців, Дорошенко вперше в історії українського козацтва почав проводи­ти самостійну зовнішню політику. Турецькому султану було від­правлено лист, з якого виходило, що Туреччина уклала офіційний мир тільки з поляками, але зовсім не із запорозькими козаками. На турецькі береги почалися нескінченні раптові набіги запорожців, ефективно боротися з якими турки просто не вміли. У 1624 р. До­рошенко втрутився в династичну боротьбу в Криму, підтримавши антитурецьки налаштованого претендента на престол Шагін-Гірея. У грудні 1624 р. між Дорошенком і Шагін-Гірєєм був підписаний офіційний союзний договір — перший міжнародний договір украї­нського козацтва. Причому вся діяльність Дорошенка здійснювала­ся без узгодження з волею польського короля і навіть усупереч їй. Обурені діяльністю козаків, поляки почали готуватися до нової ве­ликої війни проти них.

У 1625 р. 8-тисячне польське військо під командуванням досві­дченого полководця коронного гетьмана Конецпольського рушило проти козаків. Назустріч полякам вийшов 6-тисячний козацький за­гін на чолі з Марком Жмайлом. Після ряду боїв козаки зазнали по­разки і відступили на Січ, але завдяки дипломатичним здібностям Дорошенка мир був встановлений, а реєстр козацтва навіть збіль­шився до 6 тис. чоловік.

Поляки сподівалися, що реєстрові козаки, лояльніше налашто­вані по відношенню до влади, зможуть контролювати дії нереєст­рового козацтва. Після загибелі Дорошенка під Бахчисараєм у 1628 р. під час чергового походу козаків до Криму, новим гетьманом став Грицько Чорний, який обіцяв королеві повну лояльність з боку козацтва. Проте пропольски налаштований гетьман не міг довго протриматися в Україні. У 1630 р. запорожці викрали Чорного, привезли його на Січ, засудили і стратили.

У 1630 р. українське козацтво разом із запорожцями обрало ге­тьманом Тараса Федоровича по прізвиську «Трясило». Зібравши свої війська під Переяславом, гетьман чекав дій поляків. Польський коронний гетьман, стягнув полки зі всієї України і частково з Польщі, повів атаку на козацький стан. Боротьба тривала декілька днів, усі польські атаки були відбиті козаками. У цей час настало велике польське свято «тіла господнього», яке поляки відзначали в своєму таборі бенкетом і стріляниною. Вночі частина козацької пі­хоти приховано наблизилася до польського табору і вдосвіта рап­тово атакувала його, підтримана всім козачим військом. Захоплені зненацька поляки були майже всі перебиті. Ця битва війшла до іс­торії під назвою «Тарасова ніч». Отримавши перемогу, козаки роз­

ділилися на загони, що попрямували в різні місця України для бо­ротьби з польськими гарнізонами. При цьому вперше разом із по­ляками переслідувалися і євреї, яких козаки вважали за зрадників.

У 1635 р. поляки побудували потужну фортецю Кодак на березі Дніпра поблизу Запорізької Січі. Вони сподівалися, що ця фортеця перешкодить запорожцям проникати углиб України. Проте, черго­вий український гетьман Іван Сулима раптово напав на ще недобу­довану фортецю, зруйнував її бастіони і повністю знищив польсь­кий гарнізон. Правда, незабаром поляки відновили будівництво фортеці Кодак і довели його до завершення.

У 1638 р. новим гетьманом був обраний Остряниця. Йому було дуже важко зібрати розрізнені козачі сили в єдине військо, оскільки поляки здійснювали безперервні рейди по всій Україні та тримали свої гарнізони в більшості її міст. Проте, рухаючись приховано й уночі, козаки поступово змогли зібратися в достатній кількості біля міста Переяслава. Першим їх прагненням було очистити від поль­ських військ придніпровські міста, тим паче, що польські гарнізони в них нападу не чекали.

Незабаром козаки виявили польський табір на річці Стариці та відразу ж атакували його. Битва носила вкрай запеклий характер, оскільки Лянцкоронський добре уявляв собі свою долю в разі пе­ремоги козаків. Проте стримувати довго люті напади козаків поля­ки були не в змозі. Усвідомивши неминучість поразки, коронний гетьман Лянцкоронський ще під час бою з нечисленним загоном кавалерії переправився на інший берег річки і кинувся тікати. Битва була повністю виграна козаками, і на полі бою залишилося близько 12 тис. польських воїнів. Втрати гетьмана Остряниці склали близь­ко 5 тис. чоловік.

Завершивши битву, козаки кинулися в погоню за польським ге­тьманом і наздогнали його загін в замку міста Полонне, чекаючим допомоги з боку Польщі. Побачивши козаків, які підійшли до зам­ку, гетьман Лянцкоронський вислав до них урочисту депутацію з хрестами і корогвами з пропозицією вічного миру і загальної амні­стії на найвигідніших для козаків умовах. Гетьман Остряниця по­годився підписати мир з поляками, і обидві сторони присягнули в тому на Євангелії. Після чого ворогуючі армії мирно розійшлися. Остряниця, розпустивши свої війська на квартири, сам попрямував до Канева, щоб відвідати там місцевий монастир.

Поляки, отримавши дані про пересування гетьмана, і про те, що він з досить нечисленною охороною знаходиться в Канівському монастирі, таємно оточили його. По-зрадницькому увірвавшись в монастир, вони захопили гетьмана зненацька. Остряниця, переко­навшись в марності опору, здався без бою. Поляки зв'язали на місці

гетьмана та його оточення, всього 37 чоловік, поклали їх на прості вози, і, розграбувавши монастир, таємно рушили до Польщі. Піді­йшовши до Варшави, поляки вишикували своїх полонених по двоє, накинули їм на шиї мотузки з петлями і провели так по місту з ба­рабанним боєм. При цьому було оголошено, що цих «схизматиків» взяли в полон у битві, виграній поляками. Потім полонених за­мкнули в підземеллі в'язниці.

Сподіваючись визволити з полону своїх чоловіків, до Варшави прибули дружини захоплених козаків із дітьми. Проте це ні до чого не призвело. Гетьмана Остряницю та високих посадовців колесува­ли. їм по черзі переламали руки і ноги, а потім витягували з них жили по колесу, поки вони не померли в страшних муках. Козаць­ких полковників пробили металевими спицями, а потім підняли на палі. Полкових осавулів прибили цвяхами до дощок, облили смо­лою і спалили на повільному вогні. Хорунжих розтерзали залізни­ми кігтями, схожими на ведмедячу лапу. Старшин четвертували по частинах. Дружини і діти нещасних, які вимушені були бути при­сутніми на страті своїх чоловіків та батьків, після перших же тор­тур підняли плач. Кати кинулися на них і рубали їх шаблями, а ді­тей, що повзали між трупів, хапали і кидали на розжарені вогнем залізні грати, де ті гинули в муках. Все це відбувалося на очах ще живих чоловіків та батьків. Україна здригнулася від таких звірств поляків.

Скориставшись сум'яттям українського населення, польські війська знову заполонили всю країну і чинили всюди грабежі та на­сильства. Українське козацтво, розпорошене по своїх квартирах, знаходилося в стані крайнього розладу. Поляки всіма заходами пе­решкоджали їх збору й об'єднанню. Восени 1638 р. козацька рада в Києві вирішила просити пробачення у польського короля. У складі козацької депутації, направленої до Варшави, перебував і сотник Богдан Хмельницький. Новий польський король Владислав IV при­хильно прийняв посланців і «пробачив» козаків. Одночасно король повелів добудувати і зміцнити додатково фортецю Кодак, тримати постійно в Запорізькій Січі два реєстрові полки і скоротити число реєстрових козаків в Україні до 6 тис. чоловік. Над козацтвом на­висла загроза повної ліквідації.

Контрольні питання і завдання

Чому магнати Речі Посполитої підтримали Г. Отреп'єва?

Хто така Марина Мнішек?

Яке значення для України мала політична авантюра Лжедми­трія I?

Які країни брали участь в Хотинській війні?

За ініціативою якого гетьмана Запорізьке військо вступило до Київського братства?

З якою метою польський королевич Владислав здійснив похід на Москву?

У чому полягає історичне значення діяльності гетьмана Петра Сагайдачного?

Опишіть основні події в Україні, пов'язані з ім'ям Михайла Дорошенка.

Яка імперія становила загрозу християнським країнам Євро­пи в XVII ст.?

Яку роль в історії України зіграла Запорізька Січ?

Що має на увазі вираз «Тарасова ніч»?

Дайте характеристику діяльності гетьмана П Павлюка.

Хто і з якою метою побудував фортецю Кодак?

Опишіть діяльність гетьмана Остряниці.

До яких заходів вдалася польська влада після придушення повстання українських козаків та селян в 1638 p.?

В чому причини масового невдоволення населення України польською владою?