• Как правильно управлять финансами своего бизнеса, если вы не специалист в области финансового анализа - Финансовый анализ

    Финансовый менеджмент - финансовые отношения между суъектами, управление финасами на разных уровнях, управление портфелем ценных бумаг, приемы управления движением финансовых ресурсов - вот далеко не полный перечень предмета "Финансовый менеджмент"

    Поговорим о том, что же такое коучинг? Одни считают, что это буржуйский брэнд, другие что прорыв с современном бизнессе. Коучинг - это свод правил для удачного ведения бизнесса, а также умение правильно распоряжаться этими правилами

Розділ V НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА ПІД КЕРІВНИЦТВОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 

Україна до середини XVII ст. Одним з найбільш важливих мо­ментів в українській історії стала національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького, яка почалася в 1648 р. По­переднє десятиліття поляки називали часом «золотого спокою». Козацтво в Україні практично було розгромлене, польська адмініс­трація контролювала всю територію країни, українські селяни не­щадно експлуатувалися магнатами, приносячи їм нечувані прибут­ки, католицька церква повільно, але впевнено завойовувала все нові позиції в Україні. Здавалося, український народ остаточно постав­лений на коліна, але це було «затишшям перед бурею». Ні козаки, ні міщани, ні селяни України не змирилися з іноземним гнітом і прагнули до створення вільної та процвітаючої батьківщини. Україна потребувала харизматичного лідера, великого політика, полководця й організатора, який зміг би очолити всенародну боро­тьбу за свободу. Таким лідером став Богдан Хмельницький.

Богдан Хмельницький. Хмельницький народився близько 1595 р. в сім'ї дрібного українського шляхтича. Його батько за свою бага­толітню військову службу отримав маєток в Суботові на Черкащи­ні. В молодості Богдан здобув блискучу освіту в єзуїтських школах у Львові та Варшаві. Він досконало володів основними європейсь­кими мовами, а також латинською та грецькою і був одним із найо-свіченіших людей свого часу. Бездоганні манери і чудова ерудиція відкрили йому двері в найпрестижніші будинки Польщі. Сам ко­роль Сигізмунд III особисто знав Богдана і відзначав його серед однолітків.

У 1620 р. Богдан разом зі своїм батьком взяв участь у битві з турками під Цецорою. Його батько загинув у цьому нещасному для поляків бою, а сам Богдан потрапив у полон до турків, які передали його потім кримським татарам. Польський король сам заплатив за Богдана викуп, і, повернувши молодого Хмельницького до Варша­ви, призначив його офіцером своєї гвардії. Вже у 1629 р. Богдан Хмельницький, діючи зі своїм загоном у Румунії, полонив двох мі­сцевих князів і віддав їх королю. Це був його перший помітний бо­йовий успіх.

У 1638 р. Богдан Хмельницький отримує високу посаду писаря Запорізького війська. Польський уряд, що забороняв довгий час вибори українських гетьманів, вирішив, нарешті, ввести посаду на­казного гетьмана, який призначається Варшавою. За задумом поля­ків це повинно було сприяти активнішій співпраці з ними українсь­кого козацтва. У 1646 р. таким наказним гетьманом був оголошений Іван Барабаш, в якому поляки були цілком впевнені. Генеральним писарем при гетьмані був призначений Богдан Хме­льницький. У ці роки влада нового польського короля Владислава IV була до крайнощі обмежена волею сейму і шляхти. Молодий король мріяв про славну війну, але задоволені своїм життям магна­ти і не думали воювати. Задумавши війну проти турок, Владислав IV хотів за допомогою українських козаків спровокувати против­ника на виступ. У цьому випадку сейм вимушений був би оголоси­ти війну Туреччині. У 1646 р. король провів таємну зустріч у Вар­шаві з козацькою старшиною, в числі якої були Барабаш і Хмельницький. Козаки отримали гроші, прапор і дозвіл короля на створення 12-тисячного війська, а також письмовий наказ бути го­товими для виступу проти Туреччини та її союзника Кримського ханства. Крім того, прагнучи привабити на свій бік українське ко­зацтво, Владислав IV написав грамоту, в якій підтверджував коли­шні козацькі вольності, але нарікав на те, що сам не в силах їх від­новити.

У цей час із Хмельницьким сталися великі особисті неприємно­сті. Його старий ворог Чаплинський, ставши черкаським підстарос­тою, напав на маєток Богдана Суботів, спалив дощенту, а навколи­шні землі оголосив своєю власністю. Хмельницький звернувся зі скаргою до Варшави, але польська влада підтримала дії Чаплинсь-кого. Це була остання крапля, що переповнила чашу терпіння. Бог­дан Хмельницький зважився на повстання проти поляків.

Початок повстання. У Січі Хмельницькому удалося зібрати бі­льше 3 тис. козаків, яким і був зачитаний королівський рескрипт, що дозволяв козакам підняти зброю проти Польщі. Козаки з вели­ким піднесенням сприйняли цю звістку і висловили гаряче бажання виступити на боротьбу за звільнення України. Тут же вони закида­ли Хмельницького своїми шапками, що означало обрання його ге­тьманом. Проте Хмельницький не погодився прийняти гетьманство до загальних зборів військових чинів. Організувавши свій загін, Богдан вирішив насамперед оволодіти фортецею Кодак і відновити в повному об'ємі зв'язок Запоріжжя з Україною.

Після захоплення Кодака, Хмельницький розіслав по містах України відозву, в якій, посилаючись на королівську грамоту, за­кликав козаків встати під його прапори. Незабаром до нього прибу­

ли Полтавський, Миргородський і Гадяцький реєстрові полки, а та­кож окремі групи козаків з інших міст.

Наказний гетьман Барабаш, дізнавшись про діяльність Хмель­ницького, доповів про неї коронному гетьману М. Потоцькому, який тут же вислав йому на підмогу свого сина Стефана з 9 тис. польських військ. У розпорядженні Барабаша було 5 тис. тих коза­ків, які заприсягнулися йому на вірність. Зустрівшись із польськи­ми військами в Черкасах, Барабаш виступив у похід на фортецю Кодак, зайняту Хмельницьким. Він рушив зі своїми козаками на човнах вниз по Дніпру з метою блокади фортеці з боку річки. Польські сили пішли сушею, маючи на меті взяти в облогу Кодак з боку степу та відрізати Хмельницькому всяку можливість до від­ступу.

Проте Богдан Хмельницький також здійснив оборонні заходи. Проти флотилії Барабаша він виставив на дніпровській косі потуж­ну батарею, забезпечивши її важкою артилерією і достатньою кіль­кістю піхоти, озброєної довгими списами. Ця позиція була майсте­рно замаскована очеретом. Залишивши у фортеці незначний гарнізон, Богдан наказав йому постійно з'являтися на кріпосних валах і стінах, імітуючи присутність в Кодаку всієї армії. З основ­ними ж силами Хмельницький вийшов таємно із фортеці та розта­шувався в ярах у декількох верстах від неї.

Незабаром показалася флотилія Барабаша. Реєстрові козаки зо­всім не чекали активних дій Хмельницького, розраховуючи застати його у фортеці. Першою вдарила по човнах Барабаша замаскована на косі батарея. Залп її виявився вельми вдалим. Багато човнів було розбито, а останні, переповнені людьми, що рятувалися з води, по­чали безладно причалювати до берега. Після першого ж залпу своїх гармат, Богдан вийшов із засідки і раптово вдарив по поляках. Бит­ва носила запеклий і наполегливий характер. Але скоро поляки не витримали козацького натиску і почали відступати. Хмельницький, загнавши їх у вузьке місце між річкою і фортецею, всіх польських воїнів винищив, а польських офіцерів із реєстровими козаками узяв у полон. Покінчивши з поляками, Богдан рушив на реєстрових ко­заків Барабаша, які, висадившись на берег, готувалися до оборони.

Хмельницький не став їх атакувати, а, виставивши перед фрон­том білу корогву з написом «Мир християнам!», звернувся до них з полум'яною промовою, закликаючи до захисту вітчизни проти по­ляків. Ледве Хмельницький закінчив свою промову, як всі реєстро­ві козаки Барабаша покидали зброю і стали кричали: «Готові поме­рти за вітчизну і віру православну! Керуй нами, Хмельницький, повелівай і веди нас, куди честь і користь наша вимагають!». Після чого козаки кинулися шукати Барабаша і знайшли його в одному з

човнів. Козаки вивели Барабаша на берег і хотіли тут же вчинити над ним суд, але Барабаш вирвався з їх рук, кинувся в річку і вто­пився. Об'єднавши свої війська з козаками, що перейшли на його бік, Хмельницький був проголошений ними гетьманом України..

Насамперед Хмельницький зайнявся комплектовуванням своїх полків та їх озброєнням. Після перемоги при Кодаку до нього поча­ли збиратися козаки з усієї України. Крім того, гетьман, подарува­вши кримському ханові Іслам-Гірею полонених поляків, просив хана про союз із ним проти Польщі. Іслам-Гірей, посилаючись на те, що його сюзерен Туреччина в даний час знаходиться в стані ми­ру з Річчю Посполитою, відмовився від прямого й офіційного сою­зу з Богданом. У той же час, він вислав у розпорядження Хмельни­цького загін татарської кавалерії на чолі з мурзою Тугай-беєм у кількості 4 тис. чоловік.

Битва біля Жовтих Вод. Син коронного гетьмана Польщі С. Потоцький, зібравши свої війська, рушив з ними проти Хмель­ницького. Богдан виступив йому назустріч з козаками та татарами Тугай-бея. При наближенні поляків, Богдан вибрав зручну для себе позицію на річці Жовті Води, і сильно зміцнив її окопами і важкою артилерією. Сам же з більшою частиною свого війська приховано зайняв позицію в довколишній балці. Щоб заманити поляків на це місце, Богдан послав до них декілька загонів легкої кавалерії, які, з'являючись постійно перед польською армією і не вступаючи з нею в бій, відводили поляків за собою в потрібному козакам на­прямі. Таким чином вони вивели всю польську армію на табір Хме­льницького. С. Потоцький, побачивши, що козаки постійно тікають від його війська, був абсолютно впевнений у своїй перевазі, і, ви­явивши перед собою козачий табір, з ходу атакував його. Поляки, провівши перший залп по козацькому стану, кинулися на його штурм. У цей час Хмельницький раптово вдарив на них із тилу, розладнавши їхні лави. Розгром польської армії стався швидко і ефективно. Залишивши на полі бою більше 12 тис. убитими, поля­ки побігли в різні боки. Козаки, що кинулися переслідувати ворога, рубали і кололи їх без пощади. Близько 50 польських офіцерів на чолі з гетьманом Потоцьким було узято в полон і відіслано в дар кримському ханові. Втрати Хмельницького були незначними. Ця, прекрасно проведена Богданом Хмельницьким, битва, сталася 8 квітня 1648 р.

Перші кроки до створення незалежної української держави. Сам Хмельницький з головною частиною війська прибув у район Білої Церкви і, розмістивши тут табір, звернувся до народу України з універсалом. У цьому зверненні Хмельницький писав про пере­моги, одержані ним над поляками, і передбачав їх нові спроби під­

корити Україну. Підкреслюючи, що він веде боротьбу не проти ко­роля, а тільки проти «поляків гордих», завойовників України, Хме­льницький закликав усіх здатних носити зброю під свої прапори на захист свободи, честі та гідності українського народу. Цей універ­сал був проголошений 28 травня 1648 р. і знайшов розуміння та відгук в українського народу.

Селяни і городяни України почали споряджати нові полки на допомогу гетьману. Протягом короткого часу з території всієї України були вигнані польські шляхтичі та католицькі священики. Всякий опір з їхнього боку карався смертю. Поляки, не бажаючи втрачати свої маєтки в Україні, при першій нагоді відповідали те­рором на терор.

Особливо прославився крупний польський магнат з Лівобережжя Ярема Вишневецький. Створивши у своєму величезному маєтку вла­сне 6-тисячне військо, він приступив до нещадної боротьби з гетьма­ном. У районі Немірова загін Вишневецького зіткнувся з козачим корпусом Максима Кривоноса і зазнав поразки, але не був розбитий і знищений. Обхідними дорогами Вишневецький зі своїми людьми рушив у рейд по Україні на з'єднання з головними силами поляків. Скрізь, де проходив його загін, залишалися попелища і сотні трупів.

Битва під Корсунем. При наближенні польської армії, Хмель­ницький, розмістивши свою піхоту з артилерією в садах біля Кор-суня і замаскувавши їх, направив наказ Кривоносу атакувати поля­ків із тилу при перших залпах гармат. Сам же 27 червня 1648 р. вийшов назустріч полякам з однією кавалерією. Коронний гетьман М. Потоцький та польський гетьман М. Калиновський, знаючи про те, що сили козаків розпорошені на окремі корпуси, прагнули як­найскоріше атакувати Хмельницького у надії знищити його загін.

Зіткнувшись із поляками, кавалерія Хмельницького, не вплуту­ючись у серйозний бій, почала відступати у напрямку до Корсуня. Польські війська, вважаючи, що козаки хочуть сховатися в місті, прискорили свій марш і незабаром наразилися на замасковану в са­дах піхоту й артилерію. Давши залп майже впритул, козаки завдали страшного спустошення польському війську. Услід за тим, піхота, що вийшла з укриття, завдала ще одного сильного удару по польсь­кій армії. Сподіваючись перепочити і привести свої полки у поря­док, Калиновський повернув назад, але в цей час із тилу на нього напав корпус Кривоноса. Поляки безладно заметушилися. І тут останнього удару завдав Хмельницький, що навалився на ворога всіма своїми силами. Поляки зазнали страшної поразки і рятували­ся втечею з поля бою. Під Корсунню переможці налічували більше 11 тис. убитих поляків. Богдан знов захопив усю польську артиле­рію та обози. У полоні опинилися обидва польських гетьмани.

Пилявці. Поляки, мобілізувавши більше 30 тис. шляхтичів і най­нявши 8 тис. німецької піхоти, виступили в похід. За свідоцтвами сучасників багато шляхтичів їхали на війну «як на весілля», в кра­щому одязі та з максимально можливим комфортом. Стотисяч­не польське військо мало в своєму розпорядженні 100 гармат, але тягнуло за собою 100 тисяч возів з різноманітними предметами вжитку.

Хмельницький зі своєю армією рушив назустріч ворогам. Ко­мандуючих польськими військами український гетьман жартома називав «периною», «латиною» та «дитиною». Річ у тім, що один із них дуже полюбляв розкіш, інший був освіченим, але недосвідче­ним у військовій справі, а третій був зовсім юним. Зустріч против­ників відбулася на початку вересня 1648 р. під містечком Пилявці. Богдан, побачивши, що поляки ще не встигли зміцнити свій табір, почав його атакувати. Битва з обох боків прийняла наполегливий і запеклий характер. Досить легко справившись з неповороткою, важкою німецькою кавалерією, козаки зіткнулися з вражаючою стійкістю німецької піхоти, що діяла з відмінною виучкою. Особ­ливо чутливі втрати козакам завдавала сучасна німецька артилерія.

Хмельницький, усвідомивши це, відвів свою піхоту від німців і, виконавши обхідний маневр, ударив нею в центр польських військ. Поляки, не витримавши удару, побігли і розладнали лави німецької піхоти. Цим відразу ж скористалася козацька кавалерія і захопила гармати німців. Тим самим результат битви був вирішений напе­ред. Убитих поляків і німців налічили до 10 тис. чоловік, у тому числі й гетьманів, похованих пізніше у місцевому костелі з війсь­ковими почестями.

Всіх узятих у полон німецьких офіцерів Хмельницький відпус­тив під чесне слово на батьківщину. 11 знатних полонених поляків було відправлено в подарунок кримському хану, а трьох польських офіцерів Богдан направив до короля до Варшави зі своїм листом, в якому пропонував полякам припинити війну і відновити права України. Послані до Варшави польські офіцери дали чесне слово з'явитися за два тижні до Богдана з відповіддю на його лист, але слова свого не стримали.

Похід до Галичини. Не отримавши відповіді на своє послання королю, Хмельницький відновив військові дії та рушив до Галичи­ни. Незабаром війська Хмельницького підійшли до головного міста Галичини — Львова. Козакам Максима Кривоноса вдалося підняти гармати на один з костелів і звідти обстріляти внутрішній двір Ви­сокого замку, що змусило поляків покинути його. Таким чином, мі­сто було приречене, але Богдан не бажав руйнування прекрасного Львова й обмежився тільки багатим викупом.

Продовжуючи свій похід, армія Хмельницького підійшла до мі­ста Замостя. Оточивши місто, козаки виявили, що ворота його від­криті та біля них знаходиться велика група городян. Пославши до них свого ад'ютанта, Богдан з'ясував, що городяни здають йому Замостя без бою, але польський загін займає міський замок. Війсь­ка Богдана вступили до міста і почали ретельно готуватися до шту­рму добре укріпленого замку. Удосвіта козацька піхота проникла на замкові вали, але, на свій подив, нікого там не виявила. Польсь­кий гарнізон ще вночі, не чекаючи штурму, втік із замка через по­тайні ворота, залишивши тут своїх хворих і поранених товаришів, яким козаки не заподіяли шкоди. Таким чином, Хмельницький очи­стив від поляків всю Галичину. Знаходячись у Замості, Богдан отримав звістку про обрання на польський трон нового короля Яна Казимира, який незабаром запропонував гетьманові перемир'я.

Київський тріумф Б. Хмельницького. Розпустивши свої війська на зимові квартири, Богдан Хмельницький з гвардією, що склада­лася з Чигиринського полку і 300 добірних козаків, попрямував до Києва. Його тріумфальний в'їзд до давнього Києва відбувся в груд­ні 1648 р. Багаточисельні натовпи киян зустрічали Богдана ще за містом. Урочистий кортеж проїхав до собору Святої Софії, де від­булося пишне богослужіння. На майдані перед тисячами київських жителів Хмельницький виголосив промову, в якій повідомив про звільнення всієї України і подякував народу за його вірних синів, що здобули перемогу.

Перебуваючи у Києві, Богдан уперше звернувся з посланням до російського царя Олексія Михайловича, відрядивши з листом до нього генерального суддю Гуляницького. Хмельницький писав ро­сійському царю про те, що зараз настав зручний момент для війни Росії з Польщею з метою повернення Смоленська й усієї Білорусії, і що він міг би бути союзником росіян у цій війні. Цар направив до Києва свого боярина Бутурліна, який відповідав Хмельницькому, що на даний час Росія не може вести війни з поляками.

Облога Збаража. У січні 1649 р. польський король Ян Казимир оголосив «рушення» — збір військ для походу до України. У ціло­му Польща виставляла величезну армію в 300 тис. солдатів. Збір­ними пунктами для неї були призначені міста Лоєв, Слуцьк і Зба­раж. Богдан Хмельницький зміг протиставити полякам козацьку армію, чисельністю близько 100 тис. чоловік.

Щоб перешкодити об'єднанню польських сил, Богдан направив два своїх корпуси до міст Лоєва і Слуцька, а сам з головною части­ною армії рушив до Збаражу. Під Лоєвим корпус полковника Кри-чевського ціною великих втрат (загинув і сам Кричевський) зміг за­тримати просування литовської армії Радзівілла.

Прибувши під Збараж, Хмельницький знайшов тут у повній го­товності 100-тисячну польську армію під командуванням коронно­го гетьмана Вишневецького. Битва під Збаражем сталася 25 березня 1649 р. Поляки, маючи в армії багато новобранців, вирішили поста­вити їх всіх у передню лінію свого війська, розмістивши досвідче­них воїнів позаду. Тим самим польський гетьман сподівався утри­мати на місці молодих воїнів під час бою, проте, цей задум виявився фатальним для поляків.

Хмельницький атакував польські війська трьома фалангами пі­хоти, на флангах яких йшла його кавалерія. Позаду них просувався резервний корпус піхоти і кавалерії. Витримавши польський об­стріл із далекої дистанції, армія Хмельницького підійшла до воро­жих позицій на відстань пістолетного пострілу. Тільки тоді вона відкрила вбивчий вогонь по поляках. Необстріляні в боях, молоді польські солдати не витримали цього вогню і подалися назад, змі­шавши лави досвідчених воїнів і заважаючи їм вести прицільний вогонь. Козацька піхота використала цей момент для нищівного удару по ворогу, а кавалерія з резервом успішно атакувала його фланги. Битва перетворилася на бійню, і незабаром польські війсь­ка в паніці побігли під захист міських стін і сховалися там. На полі бою залишилося понад 20 тис. поляків, гетьман Вишневецький був важко поранений. Козакам дістався весь обоз польської армії з 57 гарматами. Втрати Хмельницького були невеликі. Переповнений поляками Збараж, не мав достатньої кількості продовольства для скільки-небудь тривалого перебування в облозі. Знаючи це, Богдан не став штурмувати місто, зберігаючи своїх солдатів, а взяв його в облогу. Він оточив місто окопами, а напроти воріт улаштував реду­ти з артилерією. Поляки опинилися в мишоловці.

1 червня 1649 р. під Збараж прибув козачий корпус полковника Небаби, посланий раніше Хмельницьким проти литовських військ князя Радзівілла. Корпус провів кілька боїв із литовцями, які пере­правилися через річку Прип'ять, і рушили до Києва. Затримавши просування 80-тисячної литовської армії, корпус Небаби, з причини своєї нечисленності, не міг захистити місто і був вимушений від­ступити. Радзівілл взяв Київ в облогу, зруйнувавши його нижню частину — Подол.

Незабаром підійшов і корпус генерального осавула Богуна, що відступив від Слуцька. Корпус спочатку здійснив рейд до міста Бреста і зруйнував його, повернувся до Слуцька, де застав 100-тисячну армію поляків. Крім того, з Польщі наближалися нові час­тини на чолі з королем Яном Казимиром. Не маючи в цих умовах жодних шансів на успіх, Богун прибув до Збаража на з'єднання з основними силами армії Хмельницького.

Гетьман Хмельницький, не затримуючись, виступив назустріч новій польській армії. Під Збаражем був залишений надійний кор­пус козаків під командуванням Максима Кривоноса. Через два дні Хмельницький, дізнавшись про наближення поляків, очолюваних самим королем, зупинив свою армію під містом Зборовом на обра­ній ним позиції. Перед битвою Богдан оголосив своїм воїнам наказ, що забороняв їм у бою нападати на польського короля і навіть тор­катися його.

Зборів. Битва під Зборовом сталася 17 червня 1649 р. Удосвіта величезна польська армія напала на війська Хмельницького. Коза­ки, підпустивши атакуючі польські полки на найближчу відстань, відкрили по ним безперервний вогонь із гармат і рушниць. Поляки активно відповідали тим же. Картину битви приховав від очей гус­тий пороховий дим. Незабаром, по криках у центрі польської армії, Хмельницький визначив, що тут почався самовільний частковий відступ поляків, що не витримали вогневого шквалу. Саме сюди і поспішив направити свій резерв Богдан. У цей же час частина ко­зацької кавалерії із засідки вдарила полякам у фланг. Почалося сум'яття і плутанина в лавах польської армії. Крок за кроком, від­ступаючи назад, поляки, нарешті, не витримали напруги бою і по­бігли.

Хмельницький наказав всій своїй кавалерії переслідувати і ру­бати противника. Упродовж 15 верст лава козацької кінноти наздо­ганяла поляків, завдаючи їм страшних втрат. Сам король Ян Кази­мир був у ході битви двічі оточений козаками, але ніхто з них не посмів підняти на нього руку. Одній групі козаків король подару­вав свій гаманець із золотом, а командирові іншої — свій золотий годинник. Дарунки короля були прийняті козаками з повагою, при цьому вони знімали перед королем шапки і давали йому можли­вість їхати в будь-якому напрямі абсолютно вільно. У цій битві по­ляки втратили близько 20 тис. своїх солдатів і багатьох офіцерів. Був убитий і один із головних польських воєначальників генерал Осолінський. Переможці оволоділи багатющим королівським обо­зом та іншими польськими запасами.

Повернувшись до Збаражу, який був узятий в облогу козаками, Хмельницький послав до міста полонених польських офіцерів, умовляючи поляків здатися і не збільшувати страждань мирного населення. Тим часом місто вже місяць голодувало. Населення і га­рнізон з'їли всіх коней, собак і кішок і приступили до поїдання мишей і шкіряної амуніції. Коронний гетьман Вишневецький, тер­плячи поневіряння нарівні з іншими, погодився здати Збараж за умови збереження життя його воїнам. Хмельницький прийняв цю умову, і місто було йому здане.

Зборівський мир. Польський король, Ян Казимир, погоджувався підписати мирний договір із Хмельницьким і вислав для цього своїх представників до міста Зборів. Богдан також послав до Зборова своїх делегатів, і 7 вересня 1649 р. був підписаний мирний трактат між Україною і Польщею, що увійшов до історії як Зборівський мир.

Головні умови Зборівського миру були такими: на території Київщини, Брацлавщини і Чернігівщини встановлювалася неподі­льна влада українського гетьмана, а польській армії та євреям забо­ронялося перебування на цих землях; кордон України встановлю­вався від Чорного моря і Дніпровського лиману по річках Дністру, Горині та Прип'яті до Смоленського повіту; гетьман України оби­рався тільки українськими чинами і козаками; православна церква зрівнювалася у правах із римсько-католицькою; всім повсталим да­рувалася амністія, а польські поміщики отримували назад свої во­лодіння; кількість козаків у постійних реєстрових полках складала 40 тис. чоловік, а число запорізьких козаків не обмежувалося; київ­ський митрополит отримував місце у польському сенаті. Умови миру до кінця не задовольняли обидві сторони, тому такий мир не міг бути достатньо довгим.

Після укладення мирного договору Хмельницький вивів свої війська з території Польщі, згідно кордонам, встановленим у трак­таті. Армія розпускалася по своїх квартирах. Сам гетьман зі шта­бом і гвардією попрямував до Києва. У жовтні 1649 р. Київ знову під звуки гарматного салюту і дзвонів із захопленням зустрічав Богдана Хмельницького. Пробувши в Києві два тижні, Хмельниць­кий переїхав до Чигирина, де його і застала звістка про ратифіка­цію Зборівського миру сеймом і королем Польщі Яном Казимиром.

Продовження війни з Польщею. Зборівський мир із Польщею виявився вельми недовгим і продовжувався біля одного року. По­ляки, не оголошуючи офіційно війни, першими почали активні бо­йові дії. 7 липня 1650 р. раптового нападу з боку польських військ зазнав корпус полковника Нечая, який стояв у прикордонному ра­йоні біля міста Краснопілля. Завдяки раптовості та чисельній пере­вазі, полякам удалося повністю розгромити цей козачий корпус, за­гинув і командир корпусу полковник Нечай.

Генеральний осавул Богун, дізнавшись про цю провокацію по­ляків, поспішив зі своїми силами до місця подій і раптово атакував поляків, які святкували свій успіх. Винищування польського загону носило найзапекліший і нещадний характер. Полякам, які готові були здатися в полон та просили пощади, козаки відповідали: «Пощада — для воїнів, а зрадникам — кара!». У цьому бою було знищено близько 4 тис. поляків на чолі з їх командиром полковни­ком Каневським, полонених не брали.

Гетьман Хмельницький, отримавши донесення Богуна про те, що сталося, тут же вислав йому в підтримку ще один козацький ко­рпус. Одночасно він звернувся до кримського хана з проханням прислати татарські війська на допомогу козакам. Проте хан відпо­вів, що хоча він зі всією своєю армією і готовий прийти на допомо­гу Хмельницькому, але повинен отримати на це дозвіл султана, ва­салом якого є. Тим часом Богун, отримавши підкріплення від Богдана, рушив зі своїми військами від міста Краснопілля на тери­торію Польщі з метою попередити подальші можливі провокації поляків проти України.

Богун, сповістивши Хмельницького про підсумки свого рейду, повідомляв також, що з глибини польської території наближається велика армія під командуванням князя Четвертинського. Гетьман наказав Богуну відступити і, вибравши зручну позицію, чекати йо­го прибуття з військом. Армія князя Четвертинського, перейшовши кордон України, вдерлася на Житомирщину, спустошуючи все на своєму шляху. Поляки спалювали всі селища і містечка, які зустрі­чалися їм на шляху, а їхнє населення безжалісно знищували «вог­нем і мечем».

У районі Житомира Богдан Хмельницький зустрівся із загоном Богуна, але не з'єднався з ним, наказавши Богуну стати окремим табором. Сам же гетьман зі своїми військами приховано розташу­вався недалеко від нього. Четвертинський, не знаючи про підхід головних козачих сил, 13 вересня 1650 р. наткнувся на стан Богуна і, побачивши нечисленність його війська, тут же пішов в атаку, не озираючись на тили. Почалася жорстока битва. У цей час Богдан Хмельницький, з'явившись зі своєю армією на полі бою, раптово і напористо атакував з тилу польські війська, які штурмували табір Богуна. Побачивши це, Богун повів своїх людей в атаку. Польські війська виявилися поставленими «між двох вогнів», змішалися і почали відходити, при цьому їхня кіннота кинула піхоту і втекла з поля бою. Залишена кавалерією польська піхота, побачивши немо­жливість подальшого опору, почала складати зброю, здаючись у полон. Козаки відразу ж припинили її знищення, полонивши близь­ко 7,5 тис. поляків. Загальні втрати польської армії в цій битві склали 17 тис. чоловік, козаки втратили 2 тис. чоловік.

Козаки захопили весь польський обоз із 63 гарматами, а поло­нені поляки були відправлені Хмельницьким у черговий подарунок кримському ханові. Радість перемоги була затьмарена прибулими до Богдана біженцями із розорених поляками районів. Побачивши їх тяжке становище, Хмельницький обдарував їх грошима і деяки­ми пожитками і велів зимувати у районі Полтави, а по весні сели­тися на річках Псел і Ворскла. Згодом ці поселення дали початок

трьом новим слобідським полкам: Сумському, Ахтирському і Хар­ківському.

Отримавши звістку про розгром армії князя Четвертинського, король оголосив у Польщі нову загальну мобілізацію проти Украї­ни. Фактично це означало відкрите оголошення війни. На допомогу польській армії прибув також німецький корпус під командуванням генерала Донхофа, посланий маркграфом Бранденбургським, васа­лом польського короля.

Гетьман Хмельницький також робив все можливе для збіль­шення своїх сил. Маючи у своєму розпорядженні 73-тисячну коза­цьку армію, Богдан весною 1651 р. з'єднався з 20-тисячною армією кримських татар, прибулих до нього на чолі з самим ханом Ісмаїл-Гірєєм. По свідоцтву очевидців, зустріч Хмельницького з кримсь­ким ханом не віщувала нічого доброго. Хан постійно намагався отримати від Богдана гарантії з приводу участі української армії в майбутньому поході на зайняту росіянами Астрахань. Хмельниць­кий відповідав досить невизначено, що не могло бути не помічене ханом, Розлучилися вони досить холодно.

Битва під Берестечком. У цей час величезна польська армія на чолі з королем почала свій рух до України. Богдан Хмельницький разом з Іслам-Гіреєм мали в своєму розпорядженні війська в двох окремих таборах біля міста Берестечка і чекали тут поляків. У чер­вні 1651 р. величезна польська армія, яка налічувала до 300 тис. воїнів, підійшла до Берестечка і встала напроти військ Хмельниць­кого.

Богдан розташував татарську армію на лівому фланзі своїх пол­ків. Битва почалася о 9 годині ранку артилерійською перестрілкою, після чого козацька піхота вдарила на центр польської армії, який займали німецькі полки. Німці почали відступати, потіснивши роз­ташованих за ними поляків. Здавалося, ще трохи, і центр польської армії буде прорваний. Але в цей самий час татарські війська неспо­дівано вийшли з бою і покинули свою позицію на лівому фланзі. Пролом, що утворився, тут же заповнила польська кавалерія і піхо­та. Побачивши це, Богдан зі своєю кіннотою спробував відновити положення, зайнявши кинуті татарами позиції, але вже не зміг цьо­го зробити. Тоді з невеликим конвоєм, він кинувся слідом за тата­рами, сподіваючись переконати їх повернутися на поле бою. Проте татари насильно відвезли з собою Богдана і писаря Виговського.

Козацька кіннота, побачивши гетьмана, що віддаляється, повер­нула слідом за ним. Українська піхота у результаті цих дій вияви­лася оточеною поляками з трьох сторін. Побачивши свою немину­чу поразку, козацька піхота почала з боєм відступати до боліт, де і змогла сховатися у високих лозах. Оскільки сонце вже сідало, по­

ляки не стали добивати козацьку піхоту, що сховалася, залишивши це до наступного дня. Захопивши весь козацький обоз з артилері­єю, поляки святкували перемогу. Вночі козацька піхота, поклавши на болото свої довгі списи, успішно здолала його і, вийшовши на твердий ґрунт, попрямувала шукати свою кавалерію з гетьманом. Вранці наступного дня обидві частини козацької армії об'єдналися і рушили у бік Кам'янця-Подільського.

Напередодні Хмельницький, наздогнавши татар, що відступали з поля бою, обіцяв їм всі свої скарби за повернення на свої позиції. Проте хан заявив йому, що отримав точні відомості про таємні пе­реговори Хмельницького з Москвою, і що подібного союзу він до­пустити не може. Хан, погрожуючи Богдану нашестям до України турок, татар і поляків, вимагав ухвалення гетьманом турецької про­текції. Ні про що не домовившись, хан покинув гетьмана і відвів свою армію з України. Причому, проходячи її південні райони, за­хопив багато полонених. Незабаром, під приводом необхідності за­хисту своєї бази, Хмельницького покинули багато запорізьких ко­заків. Положення гетьмана ставало зовсім відчайдушним, проте, Хмельницький не втрачав мужності та продовжував боротьбу.

Білоцерківський мир. Центром концентрації українських військ стала Біла Церква, де гетьман наказав побудувати укріплення. Не­забаром під містом вже стояла досить потужна українська армія. Польська армія була не в змозі розбити війська Богдана, але і Хме­льницький не мав достатньо сил для наступу. Обидві сторони поча­ли мирні переговори. Підсумком їх став Білоцерківський мир, під­писаний 28 вересня 1651 р. Цього разу влада гетьмана обмежу­валася тільки Київським воєводством, і йому заборонялося само­стійно вступати в які-небудь зовнішні стосунки. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чоловік. Польська шляхта поверталася до України, а селяни і козаки повинні були повернутися в кріпосний стан. Подібні умови миру не задовольняли обидві сторони і, перш за все, козаків. Такий мир не міг бути міцним, і це розуміли всі, по­силено готуючись до нової війни.

Всього через декілька тижнів війська Хмельницького і кримсь­кого хана Іслам-Гірея атакували 30-тисячну польську армію під Ба­тогом на Вінниччині. Поляки були оточені та повністю розбиті, по­лонених у цій битві не брали. Тим часом польська королівська армія, яка налічувала 150 тис. чоловік, взяла в облогу місто Кам'янець-Подільський. Після наполегливого 9-тижневого опору нечисленний гарнізон фортеці капітулював. Король зі своєю армі­єю зупинився в Кам'янець-Подільському.

Жванець. Весною 1652 р. Богдан Хмельницький, маючи армію в 60 тис. чоловік, виступив проти королівських військ. Зустріч із поль­

сысою армією сталася 29 квітня 1652 p. біля містечка Жванця, неда­леко від Кам'янець-Подільського. Заховавши головну частину своєї піхоти в засідку, Богдан на зорі атакував поляків всією своєю кава­лерією, за якою рушила легка козацька піхота. Як тільки почалася битва, піхота Хмельницького, що знаходилася в засідці, вдарила в тил центру польської армії. Тут були розташовані німецькі полки під командуванням генерала Донхофа. Німці були вимушені обернути свій фронт до атакуючої козацької піхоти, але тим самим показали свій тил кавалерії Хмельницького, яка, розступившись, випустила вперед легку козачу піхоту із списами. Німецькі полки були зім'яті, і вся польська армія виявилася розділеною на дві частини.

Одна її частина на чолі з королем почала відступати до Кам'янець-Подільського, а інша — в протилежному напрямі. Хме­льницький, наказавши вести удавані атаки на поляків, які відступа­ли з королем, обрушив майже всі свої сили на другу частину поль­ської армії. Не маючи артилерії, поляки незабаром почали здаватися на милість переможцеві. Всього було взято в полон бі­льше 11 тис. польських солдатів і офіцерів, а також німецького ге­нерала Донхофа. Із захопленого козаками ворожого майна було ві­дібрано все, що належало особисто польському королю, і відправлено з конвоєм до нього. Король, прийнявши своє майно від козаків, щедро нагородив їх.

Наступного дня Хмельницький виступив до Кам'янець-Подільського, але по дорозі зустрів польських послів, що передали йому пропозицію короля про мир. При цьому король був готовий підтвердити всі статті та домовленості Зборівського трактату. Хме­льницький дав на те свою згоду. 27 вересня 1652 р. новий договір з поляками був ратифікований. Гетьман розпустив свої війська і від­правився до Чигирина.

«Українська» дипломатія сусідніх країн. У листопаді 1652 р. до Хмельницького з'явилися посли від турецького султана, кримсько­го хана і польського короля, які дружно вимагали від нього вступи­ти у військовий союз з їхніми державами проти Московського цар­ства. У разі відмови, посли загрожували Україні війною. З одного боку, Хмельницький не бажав воювати з російським царем, а з ін­шого, не був у змозі відбити удар трьох сусідніх держав. Після складних переговорів, під час яких гетьман постійно посилався на непідготовленість армії до нової великої війни, вдалося досягти угоди про те, що посли дають Хмельницькому 10 місяців на приго­тування до війни з Росією, після чого послідує їх ультиматум — або спільний похід на Москву, або війна з Україною трьох держав. Позитивним підсумком переговорів стала угода з кримським ханом про звільнення українських полонених.

Після закінчення переговорів, Богдан Хмельницький направив таємно до Москви генерального суддю Якова Гонсевського з лис­том до царя Олексія Михайловича. Богдан повідомляв Москві про свої переговори з послами трьох держав, і про їх наміри відносно Росії. Він попереджав царя про те, що якщо Москва не вдасться до заходів, які б упередили ворога, то і Україна опиниться вимушено серед її ворогів. Богдан пропонував цареві висунути дві російські армії до Смоленська і до Литви, а він, у такому разі, береться утри­мати турецькі й татарські війська. Незабаром цар прислав до Хме­льницького боярина Бутурліна з відповіддю, в якій наполягав на з'єднання України з Росією з дотриманням при цьому всіх звичаїв і прав українського народу.

Богдан велів скликати представників чинів, козацтва та народу і тримав перед ними промову. Розповівши про пропозицію москов­ських послів, він не приховав і змісту переговорів із послами Туре­ччини, Криму і Польщі. Виразив своє переконання в тому, що Україна не зможе залишатися нейтральною країною і повинна при­єднатися до тієї або іншої сторони, Богдан запропонував депутатам обдумати все, ним сказане, і зробити свій вибір. І знову думки роз­ділилися. Молоді козаки віддавали перевагу заступництву Туреч­чини. Вони мотивували своє рішення тим, що в Туреччині немає кріпосної залежності селян, воїни знаходяться там у привілейова­ному положенні, а свої обіцянки і клятви турки суворо дотриму­ють. Хмельницький і старі козаки схилялися на бік Москви, дово­дячи, що союз християн з мусульманською державою є смертний гріх, а народ російський є братським народом по відношенню до українського, і пов'язаний з ним спільними витоками і вірою. Вре­шті-решт, Хмельницькому і його прихильникам удалося перекона­ти присутніх у своєму виборі об'єднання з Росією. Було наказано терміново готувати договірні статті з Москвою. Посли російського царя були згодні прийняти будь-які умови України, і обговорення проекту договору не зайняло багато часу і суперечок.

Переяславська Рада. 6 січня 1654 р. в місті Переяславі відбулася всеукраїнська Рада, на якій оповістили договірні статті про об'єднання України з Росією і приведені до присяги на вірність ро­сійському цареві чини, козаки і народ український. Правда, не обі­йшлося без деяких проблем. Так, представник російського царя бо­ярин Бутурлін відмовився присягати від імені царя в тому, що Москва дотримуватиме українські вольності та захищатиме країну від поляків. Бутурлін пояснив, що російський цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. З іншого боку, відмовилися принести присягу київський митрополит і духовенство, місто Чорнобиль, Полтавське, Кропивнянський, Уманський і Брацлавський полки, а

також найближчі сподвижники Хмельницького Іван Богун та Іван Сірко. Проте в цілому присяга відбулася.

Основними умовами об'єднання двох країн були такі: цар зо­бов'язався зберегти всі права і звичаї українського козацтва і наро­ду; всі українські маєтки залишалися навіки за їх справжніми влас­никами і не могли бути відчужені на користь держави або якої-небудь іншої особи; гарантувалося невтручання Росії в українське судочинство і внутрішні справи українського козацтва. Цар затвер­див всі домовленості з Україною, додав до них і пункт про те, що все українське чиновництво і військові начальники прирівнюються по своєму положенню і правам до російського боярства і дворянства.

Остаточний текст договору був узгоджений у Москві в березні 1654 року й отримав назву «Березневі статті». Згідно з угодою, Україна зберігала широку автономію в області адміністрації, судо­чинства і збору податків. Українська армія нараховувала 60 тис. чоловік, затверджувалися давні права всіх українських станів. Цар отримував право тримати в Києві військовий гарнізон, а гетьман повинен був оповіщати царя про свою зовнішню політику. Ратифі­кований договір про об'єднання урочисто зачитувався по всіх міс­тах України і Росії.

Укладення Переяславського договору стало поворотним пунк­том в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Раніше ізольо­вана і порівняно відстала Московія перетворювалася на велику єв­ропейську державу. З'єднання України з Росією справило величезне враження на всю Європу, на сході якої раптом з'явилася найбільша держава, з політикою якого тепер доводилося рахувати­ся всім європейським країнам.

Контрольні питання і завдання

Дайте характеристику положенню українських земель до се­редини XVII століття.

Пригадайте основні події біографії Б. Хмельницького.

Що послужило приводом для початку повстання?

У чому причина перемоги Б. Хмельніцкого в битві біля Жов­тих Вод?

Які кроки були зроблені до створення незалежної української держави?

Опишіть битву під Корсунем.

Якими були наслідки походу війська Б. Хмельницького до Галичини?

У чому полягав зв'язок між облогою Збаража і битвою біля Зборова?

Назвіть умови Зборівського миру.

Охарактеризуйте головні напрями дипломатії Б. Хмельниць­кого?

Визначте головні цілі політики Б. Хмельницького на початку 1650-х pp.

Охарактеризуйте політико-адміністративний устрій Україн­ської держави

Опишіть битву під Берестечком та її наслідки.

Дайте порівняльну характеристику Зборівського та Білоцер­ківського миру.

Якими були військово-політичні наслідки битви під Жван-цем?

Яку політику відносно України проводили сусідні країни?

Дайте історико-політичну оцінку Переяславській Раді.

Україна до середини XVII ст. Одним з найбільш важливих мо­ментів в українській історії стала національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького, яка почалася в 1648 р. По­переднє десятиліття поляки називали часом «золотого спокою». Козацтво в Україні практично було розгромлене, польська адмініс­трація контролювала всю територію країни, українські селяни не­щадно експлуатувалися магнатами, приносячи їм нечувані прибут­ки, католицька церква повільно, але впевнено завойовувала все нові позиції в Україні. Здавалося, український народ остаточно постав­лений на коліна, але це було «затишшям перед бурею». Ні козаки, ні міщани, ні селяни України не змирилися з іноземним гнітом і прагнули до створення вільної та процвітаючої батьківщини. Україна потребувала харизматичного лідера, великого політика, полководця й організатора, який зміг би очолити всенародну боро­тьбу за свободу. Таким лідером став Богдан Хмельницький.

Богдан Хмельницький. Хмельницький народився близько 1595 р. в сім'ї дрібного українського шляхтича. Його батько за свою бага­толітню військову службу отримав маєток в Суботові на Черкащи­ні. В молодості Богдан здобув блискучу освіту в єзуїтських школах у Львові та Варшаві. Він досконало володів основними європейсь­кими мовами, а також латинською та грецькою і був одним із найо-свіченіших людей свого часу. Бездоганні манери і чудова ерудиція відкрили йому двері в найпрестижніші будинки Польщі. Сам ко­роль Сигізмунд III особисто знав Богдана і відзначав його серед однолітків.

У 1620 р. Богдан разом зі своїм батьком взяв участь у битві з турками під Цецорою. Його батько загинув у цьому нещасному для поляків бою, а сам Богдан потрапив у полон до турків, які передали його потім кримським татарам. Польський король сам заплатив за Богдана викуп, і, повернувши молодого Хмельницького до Варша­ви, призначив його офіцером своєї гвардії. Вже у 1629 р. Богдан Хмельницький, діючи зі своїм загоном у Румунії, полонив двох мі­сцевих князів і віддав їх королю. Це був його перший помітний бо­йовий успіх.

У 1638 р. Богдан Хмельницький отримує високу посаду писаря Запорізького війська. Польський уряд, що забороняв довгий час вибори українських гетьманів, вирішив, нарешті, ввести посаду на­казного гетьмана, який призначається Варшавою. За задумом поля­ків це повинно було сприяти активнішій співпраці з ними українсь­кого козацтва. У 1646 р. таким наказним гетьманом був оголошений Іван Барабаш, в якому поляки були цілком впевнені. Генеральним писарем при гетьмані був призначений Богдан Хме­льницький. У ці роки влада нового польського короля Владислава IV була до крайнощі обмежена волею сейму і шляхти. Молодий король мріяв про славну війну, але задоволені своїм життям магна­ти і не думали воювати. Задумавши війну проти турок, Владислав IV хотів за допомогою українських козаків спровокувати против­ника на виступ. У цьому випадку сейм вимушений був би оголоси­ти війну Туреччині. У 1646 р. король провів таємну зустріч у Вар­шаві з козацькою старшиною, в числі якої були Барабаш і Хмельницький. Козаки отримали гроші, прапор і дозвіл короля на створення 12-тисячного війська, а також письмовий наказ бути го­товими для виступу проти Туреччини та її союзника Кримського ханства. Крім того, прагнучи привабити на свій бік українське ко­зацтво, Владислав IV написав грамоту, в якій підтверджував коли­шні козацькі вольності, але нарікав на те, що сам не в силах їх від­новити.

У цей час із Хмельницьким сталися великі особисті неприємно­сті. Його старий ворог Чаплинський, ставши черкаським підстарос­тою, напав на маєток Богдана Суботів, спалив дощенту, а навколи­шні землі оголосив своєю власністю. Хмельницький звернувся зі скаргою до Варшави, але польська влада підтримала дії Чаплинсь-кого. Це була остання крапля, що переповнила чашу терпіння. Бог­дан Хмельницький зважився на повстання проти поляків.

Початок повстання. У Січі Хмельницькому удалося зібрати бі­льше 3 тис. козаків, яким і був зачитаний королівський рескрипт, що дозволяв козакам підняти зброю проти Польщі. Козаки з вели­ким піднесенням сприйняли цю звістку і висловили гаряче бажання виступити на боротьбу за звільнення України. Тут же вони закида­ли Хмельницького своїми шапками, що означало обрання його ге­тьманом. Проте Хмельницький не погодився прийняти гетьманство до загальних зборів військових чинів. Організувавши свій загін, Богдан вирішив насамперед оволодіти фортецею Кодак і відновити в повному об'ємі зв'язок Запоріжжя з Україною.

Після захоплення Кодака, Хмельницький розіслав по містах України відозву, в якій, посилаючись на королівську грамоту, за­кликав козаків встати під його прапори. Незабаром до нього прибу­

ли Полтавський, Миргородський і Гадяцький реєстрові полки, а та­кож окремі групи козаків з інших міст.

Наказний гетьман Барабаш, дізнавшись про діяльність Хмель­ницького, доповів про неї коронному гетьману М. Потоцькому, який тут же вислав йому на підмогу свого сина Стефана з 9 тис. польських військ. У розпорядженні Барабаша було 5 тис. тих коза­ків, які заприсягнулися йому на вірність. Зустрівшись із польськи­ми військами в Черкасах, Барабаш виступив у похід на фортецю Кодак, зайняту Хмельницьким. Він рушив зі своїми козаками на човнах вниз по Дніпру з метою блокади фортеці з боку річки. Польські сили пішли сушею, маючи на меті взяти в облогу Кодак з боку степу та відрізати Хмельницькому всяку можливість до від­ступу.

Проте Богдан Хмельницький також здійснив оборонні заходи. Проти флотилії Барабаша він виставив на дніпровській косі потуж­ну батарею, забезпечивши її важкою артилерією і достатньою кіль­кістю піхоти, озброєної довгими списами. Ця позиція була майсте­рно замаскована очеретом. Залишивши у фортеці незначний гарнізон, Богдан наказав йому постійно з'являтися на кріпосних валах і стінах, імітуючи присутність в Кодаку всієї армії. З основ­ними ж силами Хмельницький вийшов таємно із фортеці та розта­шувався в ярах у декількох верстах від неї.

Незабаром показалася флотилія Барабаша. Реєстрові козаки зо­всім не чекали активних дій Хмельницького, розраховуючи застати його у фортеці. Першою вдарила по човнах Барабаша замаскована на косі батарея. Залп її виявився вельми вдалим. Багато човнів було розбито, а останні, переповнені людьми, що рятувалися з води, по­чали безладно причалювати до берега. Після першого ж залпу своїх гармат, Богдан вийшов із засідки і раптово вдарив по поляках. Бит­ва носила запеклий і наполегливий характер. Але скоро поляки не витримали козацького натиску і почали відступати. Хмельницький, загнавши їх у вузьке місце між річкою і фортецею, всіх польських воїнів винищив, а польських офіцерів із реєстровими козаками узяв у полон. Покінчивши з поляками, Богдан рушив на реєстрових ко­заків Барабаша, які, висадившись на берег, готувалися до оборони.

Хмельницький не став їх атакувати, а, виставивши перед фрон­том білу корогву з написом «Мир християнам!», звернувся до них з полум'яною промовою, закликаючи до захисту вітчизни проти по­ляків. Ледве Хмельницький закінчив свою промову, як всі реєстро­ві козаки Барабаша покидали зброю і стали кричали: «Готові поме­рти за вітчизну і віру православну! Керуй нами, Хмельницький, повелівай і веди нас, куди честь і користь наша вимагають!». Після чого козаки кинулися шукати Барабаша і знайшли його в одному з

човнів. Козаки вивели Барабаша на берег і хотіли тут же вчинити над ним суд, але Барабаш вирвався з їх рук, кинувся в річку і вто­пився. Об'єднавши свої війська з козаками, що перейшли на його бік, Хмельницький був проголошений ними гетьманом України..

Насамперед Хмельницький зайнявся комплектовуванням своїх полків та їх озброєнням. Після перемоги при Кодаку до нього поча­ли збиратися козаки з усієї України. Крім того, гетьман, подарува­вши кримському ханові Іслам-Гірею полонених поляків, просив хана про союз із ним проти Польщі. Іслам-Гірей, посилаючись на те, що його сюзерен Туреччина в даний час знаходиться в стані ми­ру з Річчю Посполитою, відмовився від прямого й офіційного сою­зу з Богданом. У той же час, він вислав у розпорядження Хмельни­цького загін татарської кавалерії на чолі з мурзою Тугай-беєм у кількості 4 тис. чоловік.

Битва біля Жовтих Вод. Син коронного гетьмана Польщі С. Потоцький, зібравши свої війська, рушив з ними проти Хмель­ницького. Богдан виступив йому назустріч з козаками та татарами Тугай-бея. При наближенні поляків, Богдан вибрав зручну для себе позицію на річці Жовті Води, і сильно зміцнив її окопами і важкою артилерією. Сам же з більшою частиною свого війська приховано зайняв позицію в довколишній балці. Щоб заманити поляків на це місце, Богдан послав до них декілька загонів легкої кавалерії, які, з'являючись постійно перед польською армією і не вступаючи з нею в бій, відводили поляків за собою в потрібному козакам на­прямі. Таким чином вони вивели всю польську армію на табір Хме­льницького. С. Потоцький, побачивши, що козаки постійно тікають від його війська, був абсолютно впевнений у своїй перевазі, і, ви­явивши перед собою козачий табір, з ходу атакував його. Поляки, провівши перший залп по козацькому стану, кинулися на його штурм. У цей час Хмельницький раптово вдарив на них із тилу, розладнавши їхні лави. Розгром польської армії стався швидко і ефективно. Залишивши на полі бою більше 12 тис. убитими, поля­ки побігли в різні боки. Козаки, що кинулися переслідувати ворога, рубали і кололи їх без пощади. Близько 50 польських офіцерів на чолі з гетьманом Потоцьким було узято в полон і відіслано в дар кримському ханові. Втрати Хмельницького були незначними. Ця, прекрасно проведена Богданом Хмельницьким, битва, сталася 8 квітня 1648 р.

Перші кроки до створення незалежної української держави. Сам Хмельницький з головною частиною війська прибув у район Білої Церкви і, розмістивши тут табір, звернувся до народу України з універсалом. У цьому зверненні Хмельницький писав про пере­моги, одержані ним над поляками, і передбачав їх нові спроби під­

корити Україну. Підкреслюючи, що він веде боротьбу не проти ко­роля, а тільки проти «поляків гордих», завойовників України, Хме­льницький закликав усіх здатних носити зброю під свої прапори на захист свободи, честі та гідності українського народу. Цей універ­сал був проголошений 28 травня 1648 р. і знайшов розуміння та відгук в українського народу.

Селяни і городяни України почали споряджати нові полки на допомогу гетьману. Протягом короткого часу з території всієї України були вигнані польські шляхтичі та католицькі священики. Всякий опір з їхнього боку карався смертю. Поляки, не бажаючи втрачати свої маєтки в Україні, при першій нагоді відповідали те­рором на терор.

Особливо прославився крупний польський магнат з Лівобережжя Ярема Вишневецький. Створивши у своєму величезному маєтку вла­сне 6-тисячне військо, він приступив до нещадної боротьби з гетьма­ном. У районі Немірова загін Вишневецького зіткнувся з козачим корпусом Максима Кривоноса і зазнав поразки, але не був розбитий і знищений. Обхідними дорогами Вишневецький зі своїми людьми рушив у рейд по Україні на з'єднання з головними силами поляків. Скрізь, де проходив його загін, залишалися попелища і сотні трупів.

Битва під Корсунем. При наближенні польської армії, Хмель­ницький, розмістивши свою піхоту з артилерією в садах біля Кор-суня і замаскувавши їх, направив наказ Кривоносу атакувати поля­ків із тилу при перших залпах гармат. Сам же 27 червня 1648 р. вийшов назустріч полякам з однією кавалерією. Коронний гетьман М. Потоцький та польський гетьман М. Калиновський, знаючи про те, що сили козаків розпорошені на окремі корпуси, прагнули як­найскоріше атакувати Хмельницького у надії знищити його загін.

Зіткнувшись із поляками, кавалерія Хмельницького, не вплуту­ючись у серйозний бій, почала відступати у напрямку до Корсуня. Польські війська, вважаючи, що козаки хочуть сховатися в місті, прискорили свій марш і незабаром наразилися на замасковану в са­дах піхоту й артилерію. Давши залп майже впритул, козаки завдали страшного спустошення польському війську. Услід за тим, піхота, що вийшла з укриття, завдала ще одного сильного удару по польсь­кій армії. Сподіваючись перепочити і привести свої полки у поря­док, Калиновський повернув назад, але в цей час із тилу на нього напав корпус Кривоноса. Поляки безладно заметушилися. І тут останнього удару завдав Хмельницький, що навалився на ворога всіма своїми силами. Поляки зазнали страшної поразки і рятували­ся втечею з поля бою. Під Корсунню переможці налічували більше 11 тис. убитих поляків. Богдан знов захопив усю польську артиле­рію та обози. У полоні опинилися обидва польських гетьмани.

Пилявці. Поляки, мобілізувавши більше 30 тис. шляхтичів і най­нявши 8 тис. німецької піхоти, виступили в похід. За свідоцтвами сучасників багато шляхтичів їхали на війну «як на весілля», в кра­щому одязі та з максимально можливим комфортом. Стотисяч­не польське військо мало в своєму розпорядженні 100 гармат, але тягнуло за собою 100 тисяч возів з різноманітними предметами вжитку.

Хмельницький зі своєю армією рушив назустріч ворогам. Ко­мандуючих польськими військами український гетьман жартома називав «периною», «латиною» та «дитиною». Річ у тім, що один із них дуже полюбляв розкіш, інший був освіченим, але недосвідче­ним у військовій справі, а третій був зовсім юним. Зустріч против­ників відбулася на початку вересня 1648 р. під містечком Пилявці. Богдан, побачивши, що поляки ще не встигли зміцнити свій табір, почав його атакувати. Битва з обох боків прийняла наполегливий і запеклий характер. Досить легко справившись з неповороткою, важкою німецькою кавалерією, козаки зіткнулися з вражаючою стійкістю німецької піхоти, що діяла з відмінною виучкою. Особ­ливо чутливі втрати козакам завдавала сучасна німецька артилерія.

Хмельницький, усвідомивши це, відвів свою піхоту від німців і, виконавши обхідний маневр, ударив нею в центр польських військ. Поляки, не витримавши удару, побігли і розладнали лави німецької піхоти. Цим відразу ж скористалася козацька кавалерія і захопила гармати німців. Тим самим результат битви був вирішений напе­ред. Убитих поляків і німців налічили до 10 тис. чоловік, у тому числі й гетьманів, похованих пізніше у місцевому костелі з війсь­ковими почестями.

Всіх узятих у полон німецьких офіцерів Хмельницький відпус­тив під чесне слово на батьківщину. 11 знатних полонених поляків було відправлено в подарунок кримському хану, а трьох польських офіцерів Богдан направив до короля до Варшави зі своїм листом, в якому пропонував полякам припинити війну і відновити права України. Послані до Варшави польські офіцери дали чесне слово з'явитися за два тижні до Богдана з відповіддю на його лист, але слова свого не стримали.

Похід до Галичини. Не отримавши відповіді на своє послання королю, Хмельницький відновив військові дії та рушив до Галичи­ни. Незабаром війська Хмельницького підійшли до головного міста Галичини — Львова. Козакам Максима Кривоноса вдалося підняти гармати на один з костелів і звідти обстріляти внутрішній двір Ви­сокого замку, що змусило поляків покинути його. Таким чином, мі­сто було приречене, але Богдан не бажав руйнування прекрасного Львова й обмежився тільки багатим викупом.

Продовжуючи свій похід, армія Хмельницького підійшла до мі­ста Замостя. Оточивши місто, козаки виявили, що ворота його від­криті та біля них знаходиться велика група городян. Пославши до них свого ад'ютанта, Богдан з'ясував, що городяни здають йому Замостя без бою, але польський загін займає міський замок. Війсь­ка Богдана вступили до міста і почали ретельно готуватися до шту­рму добре укріпленого замку. Удосвіта козацька піхота проникла на замкові вали, але, на свій подив, нікого там не виявила. Польсь­кий гарнізон ще вночі, не чекаючи штурму, втік із замка через по­тайні ворота, залишивши тут своїх хворих і поранених товаришів, яким козаки не заподіяли шкоди. Таким чином, Хмельницький очи­стив від поляків всю Галичину. Знаходячись у Замості, Богдан отримав звістку про обрання на польський трон нового короля Яна Казимира, який незабаром запропонував гетьманові перемир'я.

Київський тріумф Б. Хмельницького. Розпустивши свої війська на зимові квартири, Богдан Хмельницький з гвардією, що склада­лася з Чигиринського полку і 300 добірних козаків, попрямував до Києва. Його тріумфальний в'їзд до давнього Києва відбувся в груд­ні 1648 р. Багаточисельні натовпи киян зустрічали Богдана ще за містом. Урочистий кортеж проїхав до собору Святої Софії, де від­булося пишне богослужіння. На майдані перед тисячами київських жителів Хмельницький виголосив промову, в якій повідомив про звільнення всієї України і подякував народу за його вірних синів, що здобули перемогу.

Перебуваючи у Києві, Богдан уперше звернувся з посланням до російського царя Олексія Михайловича, відрядивши з листом до нього генерального суддю Гуляницького. Хмельницький писав ро­сійському царю про те, що зараз настав зручний момент для війни Росії з Польщею з метою повернення Смоленська й усієї Білорусії, і що він міг би бути союзником росіян у цій війні. Цар направив до Києва свого боярина Бутурліна, який відповідав Хмельницькому, що на даний час Росія не може вести війни з поляками.

Облога Збаража. У січні 1649 р. польський король Ян Казимир оголосив «рушення» — збір військ для походу до України. У ціло­му Польща виставляла величезну армію в 300 тис. солдатів. Збір­ними пунктами для неї були призначені міста Лоєв, Слуцьк і Зба­раж. Богдан Хмельницький зміг протиставити полякам козацьку армію, чисельністю близько 100 тис. чоловік.

Щоб перешкодити об'єднанню польських сил, Богдан направив два своїх корпуси до міст Лоєва і Слуцька, а сам з головною части­ною армії рушив до Збаражу. Під Лоєвим корпус полковника Кри-чевського ціною великих втрат (загинув і сам Кричевський) зміг за­тримати просування литовської армії Радзівілла.

Прибувши під Збараж, Хмельницький знайшов тут у повній го­товності 100-тисячну польську армію під командуванням коронно­го гетьмана Вишневецького. Битва під Збаражем сталася 25 березня 1649 р. Поляки, маючи в армії багато новобранців, вирішили поста­вити їх всіх у передню лінію свого війська, розмістивши досвідче­них воїнів позаду. Тим самим польський гетьман сподівався утри­мати на місці молодих воїнів під час бою, проте, цей задум виявився фатальним для поляків.

Хмельницький атакував польські війська трьома фалангами пі­хоти, на флангах яких йшла його кавалерія. Позаду них просувався резервний корпус піхоти і кавалерії. Витримавши польський об­стріл із далекої дистанції, армія Хмельницького підійшла до воро­жих позицій на відстань пістолетного пострілу. Тільки тоді вона відкрила вбивчий вогонь по поляках. Необстріляні в боях, молоді польські солдати не витримали цього вогню і подалися назад, змі­шавши лави досвідчених воїнів і заважаючи їм вести прицільний вогонь. Козацька піхота використала цей момент для нищівного удару по ворогу, а кавалерія з резервом успішно атакувала його фланги. Битва перетворилася на бійню, і незабаром польські війсь­ка в паніці побігли під захист міських стін і сховалися там. На полі бою залишилося понад 20 тис. поляків, гетьман Вишневецький був важко поранений. Козакам дістався весь обоз польської армії з 57 гарматами. Втрати Хмельницького були невеликі. Переповнений поляками Збараж, не мав достатньої кількості продовольства для скільки-небудь тривалого перебування в облозі. Знаючи це, Богдан не став штурмувати місто, зберігаючи своїх солдатів, а взяв його в облогу. Він оточив місто окопами, а напроти воріт улаштував реду­ти з артилерією. Поляки опинилися в мишоловці.

1 червня 1649 р. під Збараж прибув козачий корпус полковника Небаби, посланий раніше Хмельницьким проти литовських військ князя Радзівілла. Корпус провів кілька боїв із литовцями, які пере­правилися через річку Прип'ять, і рушили до Києва. Затримавши просування 80-тисячної литовської армії, корпус Небаби, з причини своєї нечисленності, не міг захистити місто і був вимушений від­ступити. Радзівілл взяв Київ в облогу, зруйнувавши його нижню частину — Подол.

Незабаром підійшов і корпус генерального осавула Богуна, що відступив від Слуцька. Корпус спочатку здійснив рейд до міста Бреста і зруйнував його, повернувся до Слуцька, де застав 100-тисячну армію поляків. Крім того, з Польщі наближалися нові час­тини на чолі з королем Яном Казимиром. Не маючи в цих умовах жодних шансів на успіх, Богун прибув до Збаража на з'єднання з основними силами армії Хмельницького.

Гетьман Хмельницький, не затримуючись, виступив назустріч новій польській армії. Під Збаражем був залишений надійний кор­пус козаків під командуванням Максима Кривоноса. Через два дні Хмельницький, дізнавшись про наближення поляків, очолюваних самим королем, зупинив свою армію під містом Зборовом на обра­ній ним позиції. Перед битвою Богдан оголосив своїм воїнам наказ, що забороняв їм у бою нападати на польського короля і навіть тор­катися його.

Зборів. Битва під Зборовом сталася 17 червня 1649 р. Удосвіта величезна польська армія напала на війська Хмельницького. Коза­ки, підпустивши атакуючі польські полки на найближчу відстань, відкрили по ним безперервний вогонь із гармат і рушниць. Поляки активно відповідали тим же. Картину битви приховав від очей гус­тий пороховий дим. Незабаром, по криках у центрі польської армії, Хмельницький визначив, що тут почався самовільний частковий відступ поляків, що не витримали вогневого шквалу. Саме сюди і поспішив направити свій резерв Богдан. У цей же час частина ко­зацької кавалерії із засідки вдарила полякам у фланг. Почалося сум'яття і плутанина в лавах польської армії. Крок за кроком, від­ступаючи назад, поляки, нарешті, не витримали напруги бою і по­бігли.

Хмельницький наказав всій своїй кавалерії переслідувати і ру­бати противника. Упродовж 15 верст лава козацької кінноти наздо­ганяла поляків, завдаючи їм страшних втрат. Сам король Ян Кази­мир був у ході битви двічі оточений козаками, але ніхто з них не посмів підняти на нього руку. Одній групі козаків король подару­вав свій гаманець із золотом, а командирові іншої — свій золотий годинник. Дарунки короля були прийняті козаками з повагою, при цьому вони знімали перед королем шапки і давали йому можли­вість їхати в будь-якому напрямі абсолютно вільно. У цій битві по­ляки втратили близько 20 тис. своїх солдатів і багатьох офіцерів. Був убитий і один із головних польських воєначальників генерал Осолінський. Переможці оволоділи багатющим королівським обо­зом та іншими польськими запасами.

Повернувшись до Збаражу, який був узятий в облогу козаками, Хмельницький послав до міста полонених польських офіцерів, умовляючи поляків здатися і не збільшувати страждань мирного населення. Тим часом місто вже місяць голодувало. Населення і га­рнізон з'їли всіх коней, собак і кішок і приступили до поїдання мишей і шкіряної амуніції. Коронний гетьман Вишневецький, тер­плячи поневіряння нарівні з іншими, погодився здати Збараж за умови збереження життя його воїнам. Хмельницький прийняв цю умову, і місто було йому здане.

Зборівський мир. Польський король, Ян Казимир, погоджувався підписати мирний договір із Хмельницьким і вислав для цього своїх представників до міста Зборів. Богдан також послав до Зборова своїх делегатів, і 7 вересня 1649 р. був підписаний мирний трактат між Україною і Польщею, що увійшов до історії як Зборівський мир.

Головні умови Зборівського миру були такими: на території Київщини, Брацлавщини і Чернігівщини встановлювалася неподі­льна влада українського гетьмана, а польській армії та євреям забо­ронялося перебування на цих землях; кордон України встановлю­вався від Чорного моря і Дніпровського лиману по річках Дністру, Горині та Прип'яті до Смоленського повіту; гетьман України оби­рався тільки українськими чинами і козаками; православна церква зрівнювалася у правах із римсько-католицькою; всім повсталим да­рувалася амністія, а польські поміщики отримували назад свої во­лодіння; кількість козаків у постійних реєстрових полках складала 40 тис. чоловік, а число запорізьких козаків не обмежувалося; київ­ський митрополит отримував місце у польському сенаті. Умови миру до кінця не задовольняли обидві сторони, тому такий мир не міг бути достатньо довгим.

Після укладення мирного договору Хмельницький вивів свої війська з території Польщі, згідно кордонам, встановленим у трак­таті. Армія розпускалася по своїх квартирах. Сам гетьман зі шта­бом і гвардією попрямував до Києва. У жовтні 1649 р. Київ знову під звуки гарматного салюту і дзвонів із захопленням зустрічав Богдана Хмельницького. Пробувши в Києві два тижні, Хмельниць­кий переїхав до Чигирина, де його і застала звістка про ратифіка­цію Зборівського миру сеймом і королем Польщі Яном Казимиром.

Продовження війни з Польщею. Зборівський мир із Польщею виявився вельми недовгим і продовжувався біля одного року. По­ляки, не оголошуючи офіційно війни, першими почали активні бо­йові дії. 7 липня 1650 р. раптового нападу з боку польських військ зазнав корпус полковника Нечая, який стояв у прикордонному ра­йоні біля міста Краснопілля. Завдяки раптовості та чисельній пере­вазі, полякам удалося повністю розгромити цей козачий корпус, за­гинув і командир корпусу полковник Нечай.

Генеральний осавул Богун, дізнавшись про цю провокацію по­ляків, поспішив зі своїми силами до місця подій і раптово атакував поляків, які святкували свій успіх. Винищування польського загону носило найзапекліший і нещадний характер. Полякам, які готові були здатися в полон та просили пощади, козаки відповідали: «Пощада — для воїнів, а зрадникам — кара!». У цьому бою було знищено близько 4 тис. поляків на чолі з їх командиром полковни­ком Каневським, полонених не брали.

Гетьман Хмельницький, отримавши донесення Богуна про те, що сталося, тут же вислав йому в підтримку ще один козацький ко­рпус. Одночасно він звернувся до кримського хана з проханням прислати татарські війська на допомогу козакам. Проте хан відпо­вів, що хоча він зі всією своєю армією і готовий прийти на допомо­гу Хмельницькому, але повинен отримати на це дозвіл султана, ва­салом якого є. Тим часом Богун, отримавши підкріплення від Богдана, рушив зі своїми військами від міста Краснопілля на тери­торію Польщі з метою попередити подальші можливі провокації поляків проти України.

Богун, сповістивши Хмельницького про підсумки свого рейду, повідомляв також, що з глибини польської території наближається велика армія під командуванням князя Четвертинського. Гетьман наказав Богуну відступити і, вибравши зручну позицію, чекати йо­го прибуття з військом. Армія князя Четвертинського, перейшовши кордон України, вдерлася на Житомирщину, спустошуючи все на своєму шляху. Поляки спалювали всі селища і містечка, які зустрі­чалися їм на шляху, а їхнє населення безжалісно знищували «вог­нем і мечем».

У районі Житомира Богдан Хмельницький зустрівся із загоном Богуна, але не з'єднався з ним, наказавши Богуну стати окремим табором. Сам же гетьман зі своїми військами приховано розташу­вався недалеко від нього. Четвертинський, не знаючи про підхід головних козачих сил, 13 вересня 1650 р. наткнувся на стан Богуна і, побачивши нечисленність його війська, тут же пішов в атаку, не озираючись на тили. Почалася жорстока битва. У цей час Богдан Хмельницький, з'явившись зі своєю армією на полі бою, раптово і напористо атакував з тилу польські війська, які штурмували табір Богуна. Побачивши це, Богун повів своїх людей в атаку. Польські війська виявилися поставленими «між двох вогнів», змішалися і почали відходити, при цьому їхня кіннота кинула піхоту і втекла з поля бою. Залишена кавалерією польська піхота, побачивши немо­жливість подальшого опору, почала складати зброю, здаючись у полон. Козаки відразу ж припинили її знищення, полонивши близь­ко 7,5 тис. поляків. Загальні втрати польської армії в цій битві склали 17 тис. чоловік, козаки втратили 2 тис. чоловік.

Козаки захопили весь польський обоз із 63 гарматами, а поло­нені поляки були відправлені Хмельницьким у черговий подарунок кримському ханові. Радість перемоги була затьмарена прибулими до Богдана біженцями із розорених поляками районів. Побачивши їх тяжке становище, Хмельницький обдарував їх грошима і деяки­ми пожитками і велів зимувати у районі Полтави, а по весні сели­тися на річках Псел і Ворскла. Згодом ці поселення дали початок

трьом новим слобідським полкам: Сумському, Ахтирському і Хар­ківському.

Отримавши звістку про розгром армії князя Четвертинського, король оголосив у Польщі нову загальну мобілізацію проти Украї­ни. Фактично це означало відкрите оголошення війни. На допомогу польській армії прибув також німецький корпус під командуванням генерала Донхофа, посланий маркграфом Бранденбургським, васа­лом польського короля.

Гетьман Хмельницький також робив все можливе для збіль­шення своїх сил. Маючи у своєму розпорядженні 73-тисячну коза­цьку армію, Богдан весною 1651 р. з'єднався з 20-тисячною армією кримських татар, прибулих до нього на чолі з самим ханом Ісмаїл-Гірєєм. По свідоцтву очевидців, зустріч Хмельницького з кримсь­ким ханом не віщувала нічого доброго. Хан постійно намагався отримати від Богдана гарантії з приводу участі української армії в майбутньому поході на зайняту росіянами Астрахань. Хмельниць­кий відповідав досить невизначено, що не могло бути не помічене ханом, Розлучилися вони досить холодно.

Битва під Берестечком. У цей час величезна польська армія на чолі з королем почала свій рух до України. Богдан Хмельницький разом з Іслам-Гіреєм мали в своєму розпорядженні війська в двох окремих таборах біля міста Берестечка і чекали тут поляків. У чер­вні 1651 р. величезна польська армія, яка налічувала до 300 тис. воїнів, підійшла до Берестечка і встала напроти військ Хмельниць­кого.

Богдан розташував татарську армію на лівому фланзі своїх пол­ків. Битва почалася о 9 годині ранку артилерійською перестрілкою, після чого козацька піхота вдарила на центр польської армії, який займали німецькі полки. Німці почали відступати, потіснивши роз­ташованих за ними поляків. Здавалося, ще трохи, і центр польської армії буде прорваний. Але в цей самий час татарські війська неспо­дівано вийшли з бою і покинули свою позицію на лівому фланзі. Пролом, що утворився, тут же заповнила польська кавалерія і піхо­та. Побачивши це, Богдан зі своєю кіннотою спробував відновити положення, зайнявши кинуті татарами позиції, але вже не зміг цьо­го зробити. Тоді з невеликим конвоєм, він кинувся слідом за тата­рами, сподіваючись переконати їх повернутися на поле бою. Проте татари насильно відвезли з собою Богдана і писаря Виговського.

Козацька кіннота, побачивши гетьмана, що віддаляється, повер­нула слідом за ним. Українська піхота у результаті цих дій вияви­лася оточеною поляками з трьох сторін. Побачивши свою немину­чу поразку, козацька піхота почала з боєм відступати до боліт, де і змогла сховатися у високих лозах. Оскільки сонце вже сідало, по­

ляки не стали добивати козацьку піхоту, що сховалася, залишивши це до наступного дня. Захопивши весь козацький обоз з артилері­єю, поляки святкували перемогу. Вночі козацька піхота, поклавши на болото свої довгі списи, успішно здолала його і, вийшовши на твердий ґрунт, попрямувала шукати свою кавалерію з гетьманом. Вранці наступного дня обидві частини козацької армії об'єдналися і рушили у бік Кам'янця-Подільського.

Напередодні Хмельницький, наздогнавши татар, що відступали з поля бою, обіцяв їм всі свої скарби за повернення на свої позиції. Проте хан заявив йому, що отримав точні відомості про таємні пе­реговори Хмельницького з Москвою, і що подібного союзу він до­пустити не може. Хан, погрожуючи Богдану нашестям до України турок, татар і поляків, вимагав ухвалення гетьманом турецької про­текції. Ні про що не домовившись, хан покинув гетьмана і відвів свою армію з України. Причому, проходячи її південні райони, за­хопив багато полонених. Незабаром, під приводом необхідності за­хисту своєї бази, Хмельницького покинули багато запорізьких ко­заків. Положення гетьмана ставало зовсім відчайдушним, проте, Хмельницький не втрачав мужності та продовжував боротьбу.

Білоцерківський мир. Центром концентрації українських військ стала Біла Церква, де гетьман наказав побудувати укріплення. Не­забаром під містом вже стояла досить потужна українська армія. Польська армія була не в змозі розбити війська Богдана, але і Хме­льницький не мав достатньо сил для наступу. Обидві сторони поча­ли мирні переговори. Підсумком їх став Білоцерківський мир, під­писаний 28 вересня 1651 р. Цього разу влада гетьмана обмежу­валася тільки Київським воєводством, і йому заборонялося само­стійно вступати в які-небудь зовнішні стосунки. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чоловік. Польська шляхта поверталася до України, а селяни і козаки повинні були повернутися в кріпосний стан. Подібні умови миру не задовольняли обидві сторони і, перш за все, козаків. Такий мир не міг бути міцним, і це розуміли всі, по­силено готуючись до нової війни.

Всього через декілька тижнів війська Хмельницького і кримсь­кого хана Іслам-Гірея атакували 30-тисячну польську армію під Ба­тогом на Вінниччині. Поляки були оточені та повністю розбиті, по­лонених у цій битві не брали. Тим часом польська королівська армія, яка налічувала 150 тис. чоловік, взяла в облогу місто Кам'янець-Подільський. Після наполегливого 9-тижневого опору нечисленний гарнізон фортеці капітулював. Король зі своєю армі­єю зупинився в Кам'янець-Подільському.

Жванець. Весною 1652 р. Богдан Хмельницький, маючи армію в 60 тис. чоловік, виступив проти королівських військ. Зустріч із поль­

сысою армією сталася 29 квітня 1652 p. біля містечка Жванця, неда­леко від Кам'янець-Подільського. Заховавши головну частину своєї піхоти в засідку, Богдан на зорі атакував поляків всією своєю кава­лерією, за якою рушила легка козацька піхота. Як тільки почалася битва, піхота Хмельницького, що знаходилася в засідці, вдарила в тил центру польської армії. Тут були розташовані німецькі полки під командуванням генерала Донхофа. Німці були вимушені обернути свій фронт до атакуючої козацької піхоти, але тим самим показали свій тил кавалерії Хмельницького, яка, розступившись, випустила вперед легку козачу піхоту із списами. Німецькі полки були зім'яті, і вся польська армія виявилася розділеною на дві частини.

Одна її частина на чолі з королем почала відступати до Кам'янець-Подільського, а інша — в протилежному напрямі. Хме­льницький, наказавши вести удавані атаки на поляків, які відступа­ли з королем, обрушив майже всі свої сили на другу частину поль­ської армії. Не маючи артилерії, поляки незабаром почали здаватися на милість переможцеві. Всього було взято в полон бі­льше 11 тис. польських солдатів і офіцерів, а також німецького ге­нерала Донхофа. Із захопленого козаками ворожого майна було ві­дібрано все, що належало особисто польському королю, і відправлено з конвоєм до нього. Король, прийнявши своє майно від козаків, щедро нагородив їх.

Наступного дня Хмельницький виступив до Кам'янець-Подільського, але по дорозі зустрів польських послів, що передали йому пропозицію короля про мир. При цьому король був готовий підтвердити всі статті та домовленості Зборівського трактату. Хме­льницький дав на те свою згоду. 27 вересня 1652 р. новий договір з поляками був ратифікований. Гетьман розпустив свої війська і від­правився до Чигирина.

«Українська» дипломатія сусідніх країн. У листопаді 1652 р. до Хмельницького з'явилися посли від турецького султана, кримсько­го хана і польського короля, які дружно вимагали від нього вступи­ти у військовий союз з їхніми державами проти Московського цар­ства. У разі відмови, посли загрожували Україні війною. З одного боку, Хмельницький не бажав воювати з російським царем, а з ін­шого, не був у змозі відбити удар трьох сусідніх держав. Після складних переговорів, під час яких гетьман постійно посилався на непідготовленість армії до нової великої війни, вдалося досягти угоди про те, що посли дають Хмельницькому 10 місяців на приго­тування до війни з Росією, після чого послідує їх ультиматум — або спільний похід на Москву, або війна з Україною трьох держав. Позитивним підсумком переговорів стала угода з кримським ханом про звільнення українських полонених.

Після закінчення переговорів, Богдан Хмельницький направив таємно до Москви генерального суддю Якова Гонсевського з лис­том до царя Олексія Михайловича. Богдан повідомляв Москві про свої переговори з послами трьох держав, і про їх наміри відносно Росії. Він попереджав царя про те, що якщо Москва не вдасться до заходів, які б упередили ворога, то і Україна опиниться вимушено серед її ворогів. Богдан пропонував цареві висунути дві російські армії до Смоленська і до Литви, а він, у такому разі, береться утри­мати турецькі й татарські війська. Незабаром цар прислав до Хме­льницького боярина Бутурліна з відповіддю, в якій наполягав на з'єднання України з Росією з дотриманням при цьому всіх звичаїв і прав українського народу.

Богдан велів скликати представників чинів, козацтва та народу і тримав перед ними промову. Розповівши про пропозицію москов­ських послів, він не приховав і змісту переговорів із послами Туре­ччини, Криму і Польщі. Виразив своє переконання в тому, що Україна не зможе залишатися нейтральною країною і повинна при­єднатися до тієї або іншої сторони, Богдан запропонував депутатам обдумати все, ним сказане, і зробити свій вибір. І знову думки роз­ділилися. Молоді козаки віддавали перевагу заступництву Туреч­чини. Вони мотивували своє рішення тим, що в Туреччині немає кріпосної залежності селян, воїни знаходяться там у привілейова­ному положенні, а свої обіцянки і клятви турки суворо дотриму­ють. Хмельницький і старі козаки схилялися на бік Москви, дово­дячи, що союз християн з мусульманською державою є смертний гріх, а народ російський є братським народом по відношенню до українського, і пов'язаний з ним спільними витоками і вірою. Вре­шті-решт, Хмельницькому і його прихильникам удалося перекона­ти присутніх у своєму виборі об'єднання з Росією. Було наказано терміново готувати договірні статті з Москвою. Посли російського царя були згодні прийняти будь-які умови України, і обговорення проекту договору не зайняло багато часу і суперечок.

Переяславська Рада. 6 січня 1654 р. в місті Переяславі відбулася всеукраїнська Рада, на якій оповістили договірні статті про об'єднання України з Росією і приведені до присяги на вірність ро­сійському цареві чини, козаки і народ український. Правда, не обі­йшлося без деяких проблем. Так, представник російського царя бо­ярин Бутурлін відмовився присягати від імені царя в тому, що Москва дотримуватиме українські вольності та захищатиме країну від поляків. Бутурлін пояснив, що російський цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. З іншого боку, відмовилися принести присягу київський митрополит і духовенство, місто Чорнобиль, Полтавське, Кропивнянський, Уманський і Брацлавський полки, а

також найближчі сподвижники Хмельницького Іван Богун та Іван Сірко. Проте в цілому присяга відбулася.

Основними умовами об'єднання двох країн були такі: цар зо­бов'язався зберегти всі права і звичаї українського козацтва і наро­ду; всі українські маєтки залишалися навіки за їх справжніми влас­никами і не могли бути відчужені на користь держави або якої-небудь іншої особи; гарантувалося невтручання Росії в українське судочинство і внутрішні справи українського козацтва. Цар затвер­див всі домовленості з Україною, додав до них і пункт про те, що все українське чиновництво і військові начальники прирівнюються по своєму положенню і правам до російського боярства і дворянства.

Остаточний текст договору був узгоджений у Москві в березні 1654 року й отримав назву «Березневі статті». Згідно з угодою, Україна зберігала широку автономію в області адміністрації, судо­чинства і збору податків. Українська армія нараховувала 60 тис. чоловік, затверджувалися давні права всіх українських станів. Цар отримував право тримати в Києві військовий гарнізон, а гетьман повинен був оповіщати царя про свою зовнішню політику. Ратифі­кований договір про об'єднання урочисто зачитувався по всіх міс­тах України і Росії.

Укладення Переяславського договору стало поворотним пунк­том в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Раніше ізольо­вана і порівняно відстала Московія перетворювалася на велику єв­ропейську державу. З'єднання України з Росією справило величезне враження на всю Європу, на сході якої раптом з'явилася найбільша держава, з політикою якого тепер доводилося рахувати­ся всім європейським країнам.

Контрольні питання і завдання

Дайте характеристику положенню українських земель до се­редини XVII століття.

Пригадайте основні події біографії Б. Хмельницького.

Що послужило приводом для початку повстання?

У чому причина перемоги Б. Хмельніцкого в битві біля Жов­тих Вод?

Які кроки були зроблені до створення незалежної української держави?

Опишіть битву під Корсунем.

Якими були наслідки походу війська Б. Хмельницького до Галичини?

У чому полягав зв'язок між облогою Збаража і битвою біля Зборова?

Назвіть умови Зборівського миру.

Охарактеризуйте головні напрями дипломатії Б. Хмельниць­кого?

Визначте головні цілі політики Б. Хмельницького на початку 1650-х pp.

Охарактеризуйте політико-адміністративний устрій Україн­ської держави

Опишіть битву під Берестечком та її наслідки.

Дайте порівняльну характеристику Зборівського та Білоцер­ківського миру.

Якими були військово-політичні наслідки битви під Жван-цем?

Яку політику відносно України проводили сусідні країни?

Дайте історико-політичну оцінку Переяславській Раді.